Билиці та вигадки нашого футболу

Кинулися вмовляти: врятуй, мовляв, допоможи… Абсолютно не пiдготовлений до роботи на такому рiвнi, Чорнобильський не встояв i погодився. Ну, i наробив такого, що назавжди погубив свою професiйну репутацiю. Апофеозом комедii (або трагедii?) помилок арбiтра стало призначення за рахунку 1:1 необгрунтованого пенальтi у ворота гостей на… останнiй хвилинi зустрiчi. Ясно, що залiзничники матч опротестували. Протест вiдхилили, але вiдмитися вiд насмiшок Чорнобильський довго не мiг…

У пiслявоенний, тим бiльше в пострадянський перiод, класними суддями-киянами нас теж не балували.

Виняток – Микола Балакiн. Але зате який яскравий! Микола Миколайович успiшно обслуговував матчi олiмпiйського турнiру I960 року в Римi i близько сотнi (!) поединкiв у чемпiонатах СРСР. В iсторii вiтчизняного футболу Балакiн назавжди залишиться кращим арбiтром з числа колишнiх футболiстiв високого класу. Варто пригадати ще одного – Миколу Кривченю (правда, вiн починав разом з братами в Одесi) i Цаповецького i Мугурдумова, що непогано зарекомендували себе на цьому теренi. Все!

Із стадiонами бiда куди страшнiша. Нинi, коли «непiдкупнi» реферi Украiни вiдверто годуються з трьох-чотирьох годiвниць, стало модним запрошувати на ключовi матчi зарубiжних фахiвцiв. Нормальну ж арену в гостi не запросиш, до себе не перетягнеш. Хiба знову ж таки напросишся провести головнi поединки за кордоном.

Але це не вихiд. Самi закликали до Украiни Євро-2012, не маючи в столицi жодноi арени, вiдповiдноi для мiжнародного футболу вищоi категорii.

Вiдомо, з яким скрипом i завдяки чиiм титанiчним зусиллям вдалося розкрутити генеральну реконструкцiю НСК «Олiмпiйський». Бiльше гiдних футбольних стадiонiв в Киевi немае i поки що не передбачаеться.

Навряд чи заспокою вболiвальникiв, якщо розкрию маленьку таемницю. Становище з футбольними стадiонами в Киевi поганим було завжди.

І в 1913 роцi змагання Всеросiйськоi промисловоi виставки на Троiцькоi площi проходили в жалюгiдних умовах. І пiсля революцii, коли на цьому ж мiсцi розкинувся «Червоний стадiон», назвати його нормальною футбольною галявиною навiть за мiрками того часу нiяк не можна.

Кожну весну газети рябiли закликами – «Доведемо до ладу стадiони Киева!», публiкували проекти – цей буде таким, а цей сяким. І все завжди закiнчувалося пшиком, в кращому разi – косметичним ремонтом.

Ось i в описуваному 1930 роцi, коли киiвське «Динамо» вперше проводило весняний учбово-тренувальний збiр в Одесi, грати йому вдома навiть в кiнцi квiтня було нiде.