Билиці та вигадки нашого футболу

Студент-практикант в 41-му не викинув квиток, а заховав його в старий жовтий портфель, який дев'ять рокiв зберiгався у родичiв на Сумщинi. Сам Головашов воював, прокрокувавши фронтовими дорогами Украiни, Румунii i Угорщини. І ось, через 26 рокiв, квиток у сектор 8, ряд 11, мiсце 20 був обмiняний на пропуск до ложi преси матчу «Динамо»—«Селтiк». А маленький рожевий прямокутник опинився в Музеi спортивноi слави.

Пiсля 1964 року хрущовський стадiон називався то Центральним, то Республiканським, поки не став Олiмпiйським.

Старi трибуни i ми, що проводили кращi години життя на них, стали свiдками багатьох чудес, драм, скандалiв, iнформацiйних i суддiвських казусiв. Пропоную два на закуску.

В останнiй сезон свого життя пiд хрущовським прiзвищем стадiон невимовно здивував ранньою весною, коли в секторi № 36 була влаштована зустрiч нового тренера киiвського «Динамо» Вiктора Маслова з уболiвальниками. Вхiд був вiльний для всiх охочих. Питання виникали стихiйно, i «Дiд» на них докладно вiдповiдав.

Нiчого схожого нi до, нi пiсля за свою 55-рiчну бiографiю шанувальника футболу не пригадую. В'ячеслав Соловйов чотирма роками ранiше теж виступав тут. Але це вiдбувалося в рамках засiдання Клубу любителiв футболу i було строго регламентовано.

Пiд час тiеi iмпровiзованоi прес-конференцii Вiктор Олександрович пообiцяв допитливому людовi обкатати в основному складi динамiвцiв двох юних улюбленцiв футбольного Киева – Володимира Мунтяна й Анатолiя Бишовця. І слова свого додержав.

Саме з Бишовцем пов'язана друга дивовижна iсторiя-64 головного киiвського стадiону.

Такий очiкуваний дебют! 18-рiчний нападаючий його не запоров. Тiльки вийшов на поле i майже вiдразу забив м'яч. На табло (тодi iснувало тiльки одне, з боку Бессарабки) зажеврiло: «Гол забив Биховед». Саме БИХОВЕД, нiяк не iнакше. Неусвiдомлено спотворивши незвичне ще для великого футболу прiзвище, оператор мимоволi накаркав майбутнi непростi вiдносини Анатолiя з наставниками динамiвцiв i з рiдним мiстом взагалi.

Потiм великого нападника i незаслужено проiгнорованого в Киевi тренера (чого тiльки коштуе олiмпiйське «золото» Сеула 1988 року i пам'ятник Анатолiю Федоровичу – бомбардиру на стадiонi «Ацтека» в Мексицi!) величали по-рiзному: Биш, Бишевець, Бишовец, але дебютний «Биховед» залишився в пам'ятi тiльки рiдкiсних уже свiдкiв.

Бишовець перетворився на живу, правда, не визнану на батькiвщинi, футбольну легенду.