Билиці та вигадки нашого футболу

Тодi, в 1992-му, я почав пiдозрювати, що пробити серйозний пролом в закостенiлiй версii подiй «Матчу смертi» не вдасться. Виручив Вiктор Нiкiпелов. Товариш по службi Арнольда Мельника, що виiхав на той час до США, Нiкiпелов редагував один з перших в Украiнi вiльних вiд оков минулого тижневик «Киiвськi новини». Завзятий уболiвальник, Вiктор з подачi гуру спортивноi журналiстики нашоi краiни Валерiя Мирського дав добро на публiкацiю, за що я iм щиро вдячний.

Так у вереснi—груднi 1992 року в тринадцяти числах пiдряд побачив свiт газетний, значно скорочений варiант.

Вiнчало публiкацiю одкровення про всi матчi динамiвцiв пiд прапором «Старту», про обстановку (за розповiдями очевидцiв, що розiмкнули вуста), що панувала в окупованому Киевi…

Пiзнiше я навiть порадiв, що не опублiкував книгу окремим виданням. Дуже багато нез'ясованих моментiв залишалося, дуже багато зберiгалося суперечностей у свiдченнях свiдкiв i в доступних тодi документах.

Архiвнi дослiдження генерала Держбезпеки Володимира Пристайки, величезна дослiдницька робота киiвського статистика Анатолiя Коломийця i його московського колеги Акселя Вартаняна, уточнення i доповнення, якi вдалося зробити менi, – все це допомогло вiдповiсти на багато таемниць, окрiм, мабуть, однiеi…

Тепер я маю право запропонувати читачевi свою версiю бувальщини i небилиць нашого футболу XX столiття.

Інтродукцiя

У Киевi теплiнь. Пiсля березневих завiрюх за десять днiв розпустилися верби. Квiтневий полудень. Вулиця Прорiзна, тодi ще Свердлова.

Плюс двадцять п'ять. З напiвтемряви магазинноi пiдсобки, де приймають на комiсiю антикварiат, прозирае торговий зал. За його вiтриною блищить весною вулиця з квапливими перехожими, газуючими авто i п'яним громадянином, що обiймае дерево. Вродлива мама котить коляску, примовляючи з щасливою усмiшкою на обличчi:

– Не треба, Ванечко. Тише, мiй солодкий!

На iншiй сторонi Прорiзноi – фотоателье. Крiзь чисто вимитi стекла закладу iз сторiчною iсторiею виднiе товстий фотограф у малиновiй сорочцi i пiдтяжках.

Вiн пам'ятае наших батькiв молодими i такими ж прекрасними, як Киiв в описуваний день за тиждень до атомноi катастрофи… І вже зовсiм на задньому планi, в глибинi залитоi свiтлом студii, позуе черговий клiент. Вимучена усмiшка. Секундна пауза. Вас знято. Хто наступний?

…У приймальнi антикварного магазину на комiсiю наступною виявляеться вельми немолода панi з дивовижною срiбною дрiбничкою, що нагадуе маленький самовар.