Князь-варвар

Хоча насправдi, Добромиру здавалося, що життя пролинуло, промайнуло, як одна невловима мить, та мить, яка залишаеться лише вiдголоском минулих подiй, у твоiй, поки що, ще живiй пам’ятi.

Боярин iз вiдчуттям поваги пiднявся зi свого крiсла i пройшовся iз одного краю кiмнати у iнший. Пiдiйшовши до широкого столу, який стояв у глибинi простороi кiмнати, Добромир обiперся обома руками у край гладкоi поверхнi i зосередив свiй погляд на мiнiатюрну, невеличку, майстерно виготовлену подобу свого Бога. Вiн так стояв декiлька миттевостей, величаво нависнувши над маленькою подобою Того, хто вершив родинну долю Поклiнних.

Можливо, у цю мить вiн вiдверто розмовляв з ним, дякуючи за сьогодення, а можливо, жалiвся на долю, яка не завжди, як здавалося боярину, була до нього справедлива. Бiльше того, iнколи були нестерпнi хвилини болю, коли Добромир у повному вiдчаi, стоячи поряд iз палаючим полум’ям Крада, хотiв дорiкнути Боговi за несправедливiсть, але вчасно зупинявся. У глибинi душi боярин розумiв, що Бог не може помилятися, адже вiн один вiдае, що твориться навколо нас у круговертi не завжди зрозумiлих простому смертному подiй. Тих подiй, якi дуже часто лягали важким вiдбитком на життевому шляху людини. Подiй, якi ставали дороговказом на шляху життевоi маяти.

Добромир опустив голову i, поклавши руку на груди, вiддав шанування Богу. Так вiн простояв кiлька затяжних миттевостей, а тодi, вiдступивши на крок, випростався.

Незважаючи на свiй поважний вiк, Добромир був високим, струнким i пiдтягнутим. Боярин завжди намагався вiдповiдати тому становищу, яке вiн займав, як у мiстi, так i у Киiвськiй державi.

Лише злегка плечi починали сутулитися пiд важким натиском прожитих рокiв.

Також свiдченням пережитих життевих перипетiй була глибока, сумна складка на чолi боярина, яку можна було прийняти за шрам, залишений тонким вiстрям ворожого меча. Хоча хто знае направду iстинну причину тiеi натiльноi складки? Можливо, вона була вiдбитком того шраму, який утворився на серцi боярина. І не меч був причиною того шраму, а тяжкi життевi втрати, якi довелося пережити Добромиру, поважному боярину переяславському.

Добромир кiлька разiв провiв долонею по чолу, наче намагаючись розгладити начiльну складку, а тодi, рiзко вiдвернувшись вiд столу, пiдiйшов до камiна i, нахилившись, взяв обома руками кiлька сухих березових полiн i кинув iх до пригасаючого багаття.

Вогонь зрадiв, що змiг вiднайти нову жертовну поживу, затанцював над загравою свiй ритуальний поглинаючий танець.