Князь-варвар

В головi загупали важкi молоти, на очi насунулася сива непроглядна сивина. Серце стиснулося вiд болю i жалю. Через тугу кольчугу Добромиру стало важко дихати. Здавалося, ще мить, i вiн впаде на пiдлоги гридницi. Але Добромир не впав, вiн мiцно обiперся обома руками об край столу.

Добромир намагався зiбрати докупи всю свою силу волi i мужнiсть, щоб протистояти раптовому горю. Вiн хотiв осмислити все, що сталося. Йому потрiбна була впевненiсть i розумiння, як слiд вчинити далi, адже недарма Воiмир принiс батькiв меч.

– Чия кров на мечi мого батька? – запитав Добромир, взявши у руки батькiв меч. – З яких причин на булатному залишено ворожу кров?

Запитання Добромира було не випадковим, адже iснувала давня традицiя очищення меча вiд ворожоi кровi пiсля завершення бою. Кров на мечi залишалася лише у тих випадках, коли вона вимагала помсти або справедливого суду i дотримання давнього закону.

Воiмир взяв закривавлений меч iз рук племiнника, поглянув на нього i, зiтхнувши, вiдклав булатного убiк на дерев’яну стiльницю.

– Меч твого батька, Переслава Поклiнного, я вийняв iз пробитих грудей Мiстишi Свенельдича, – слова, мовленi Воiмиром Шуйцею, прозвучали у гридницi, як грiм серед ясного неба.

– Ти хочеш сказати, що саме мiй батько убив блудного сина воеводи Свенельда? – запитав Добромир, будучи до нестями здивований почутим.

– Поруч iз твоiм батьком лежав мертвий Свенельдич. Із його пробитих грудей стирчав булатний меч Переслава, i це е найбiльшою загадкою.

Шокований почутим, Добромир лиш розгублено розвiв руки, в думках збираючи докупи все почуте.

– Мiй батько не мiг просто так взяти i вбити сина воеводи, вiн не вбивця. Якщо вiн так вчинив, значить, мав для того вагомi пiдстави, – знову Добромир вирiшив настояти на своему, захищаючи вiйськову честь свого покiйного батька.

– Мене вже не це турбуе. Я про iнше думаю, – махнувши рукою, промовив Шуйця.

– Про вбивцю? – здогадався Добромир.

– Саме так. Якщо вбивця твого батька iз когорти Свенельда, то думаю, що вже приготований меч, який мае розтяти тобi груди. Бiльше того, можливо, вже хтось тримае той меч у руцi…

…Протягом усього свого життя Добромир у своiх роздумах неодноразово буде повертатися до подiй тих днiв, ставячи собi одне i теж питання: «Чи вiрно я тодi вчинив?» Були митi, коли вiн жалкував, що не розтяв груди Свенельду.