Князь-варвар

Розумiв, що вiн ще потрiбен на цьому свiтi своiй рiднiй землi, своiм рiдним, а особливо тим трьом безпомiчним малюкам, якi жили у його родовому помешканнi i яким судилося творити майбутню iсторiю вiд iменi бояр Поклiнних.

Погоджуючись зi своiми думками, Добромир кивнув головою i хотiв пiднятися, щоб пiдiйти до вiкна. Йому захотiлося вдихнути свiжого рiдного повiтря, яке, як вважав Добромир, мало чудодiйну силу додавати життевоi наснаги.

Але лиш тiльки вiн обiперся обома руками у бильця крiсла, як у дверi постукали i на порозi з’явилася красива i статна Ладомира, дружина Мечислава i мати одного iз Добромирових онукiв, який був названий у честь старого Переслава.

– Прийшов ваш син, волхв Святовид, – спочатку трiшки присiвши, а потiм схиливши у поклонi голову, промовила жiнка. – Вiн хоче порозмовляти з дiтьми, розповiсти iм правду рiдноi землi.

– Дякую тобi, дитино, ти добру менi принесла звiстку, – усмiхнувшись промовив Добромир, – я давно його про це просив. Скажи Святовиду, що я зараз вийду.

Ладомира знову вклонилася i тихенько, майже беззвучно полишила боярську кiмнату.

– Життя продовжуеться, – промовив боярин, – тi, хто помер, йдуть своею дорогою до життя, а тi, хто ще живуть, йдуть своiм шляхом до невiдомого. Так було споконвiку i так буде до тих пiр, поки Боги будуть оберiгати вогонь у наших оселях.

Добромир знову усмiхнувся i, пiдвiвшись зi свого крiсла, неквапно пiшов до дверей, щоб зустрiтися з тими, хто йшов слiдом за ним.

2. Мечислав

На Переяславському трактi

Полишивши по обiдi заiжджий двiр, кавалькада iз двох десяткiв кiнних дружинникiв виiхала на тракт i попрямувала у бiк Переяслава.

Подорожнi, якi рухалися гостинцем чи то у бiк Киева, чи то у зворотному напрямку, до Переяслава, з пошаною звiльняли проiзд дружинним воiнам. На хоругвi дружинного загону були вiдзнаки приналежностi до п’ятоi ватаги славетноi Третьоi когорти молодшоi великокнязiвськоi дружини.

Це були воiни тiеi всiм вiдомоi когорти, яку у народi називали дружиною Сiгурда.

Того Сiгурда Ейрiксона, який був воеводою молодшоi великокняжоi дружини. Саме вiн зiбрав навколо себе найкращих воiнiв цiеi землi у славну когорту звитяжцiв.

Так вже сталося, що пiсля загибелi колишнього когортного командира Третя когорта довгий час безпосередньо пiдпорядковувалася воеводi, тому що серед рiвних звитяжцiв вiн не мiг виокремити самого бiльшого достойника, який мiг би взяти пiд свою оруду найкращу дружинну когорту.