Князь-варвар

Десь там за горбом прокричав пугач i вiд того вiщого голосу моторошно стало воiнам. Дехто зiтхнув, хтось скривися, хтось поморщився. Всi розумiли, що зараз стоять на межi мiж життям i смертю. На територii, на яку зараз зайдуть «вищi провiдники», щоб забрати душi померлих i провести iх до шляху слiдування у iнший свiт.

– Командире, сюди! Тут е один живий, – вiд дальньоi повозки почувся голос Данеслава.

Всi воiни одночасно озирнулися на юнака, який нахилився над закривавленим тiлом.

Мечислав першим усвiдомив почутi слова i, рвонувши з мiсця, пiдбiг до понiвеченого тiла.

– Ти чуеш мене, – прохрипiв, нагнувшись, Мечислав, – скажи, хто то був, i моя помста буде страшнiшою за будь-яку кару.

– Печенiги, – прошепотiло понiвечене тiло, i це було останне слово, яке воно промовило у цьому земному життi…

3. Святовид

Боги дали нам цю Землю

Волхв Святовид сидiв на невеликому стiльцi у гостиннiй кiмнатi бiля камiнного вогнища, чекаючи коли вийде до нього його батько боярин Добромир.

Хоча Святовид прийшов не лише побачити батькiв. Вiн прийшов, щоб оповiсти своiм малолiтнiм племiнникам iсторiю творення нашого свiту, який був переданий для життя нашим пращурам…

…Те, що Святовид стане волхвом, всi у родинi знали з часу його народження. Спочатку бояриня Катерина намагалася перечити своему чоловiковi Добромиру, але той не взяв до уваги ii заперечень, промовивши: «Вiн наш первiсток, а тому стане волхвом, тому що так хочуть Боги».

Бiльше Добромир нiчого дружинi не пояснював, вважав що на то немае нагальноi потреби. Так i сталося. Досягши вiдповiдного вiку, Святовид став на шлях служiння Богам.

Служив Святовид самовiддано i Боги оцiнили його устремлiння та пориви. Вiдносно за короткий час вiн став одним iз самих авторитетних волхвiв у великокняжiй державi. Переяславський волхв Святовид був другом i поплiчником Верховного волхва Святозара Свiтлого увiйшовши у Вузьке Коло Вищих волхвiв Рiдноi Землi.

Добромир радiв успiхам сина, сподiваючись, що саме його служiння здобуде прихильнiсть Богiв до родинного обiйстя Поклiнних. Тодi старий боярин навiть не мiг помислити, що саме Святовиду судилося запалювати Краду, на якiй в останню земну путь будуть вiдправленi найближчi родичi.