Князь-варвар

Живе у найбiльшому будинку, який е у переяславському дитинцю, бiльше того, вона не просто тут живе, вона управляе всiею господою, прислугою, смердами, закупами. Без ii вiдома нiчого не може вiдбутися у цьому боярському домi. Окрiм того, вона щаслива мати, ii син е онуком боярина Добромира Поклiнного iз усiма визнаними правами. Ладомира переконана, що пiсля смертi старих бояр вона стана повноправною господинею цiеi господи. Вона буде бояринею, такою, якою е зараз, також чужинка i колишня великокняжа рабиня, гречанка Катерина.

Але це буде потiм, буде колись, а сьогоднi гряде очiкувана нею нiч кохання. Саме цiеi ночi вона порине у палкi обiйми люблячого чоловiка. Ладомира все зробила, щоб Мечислав був закоханий у неi до безтями, щоб не мрiяв про iншу жiнку. Вона дуже цього боялася, тому докладала всiх зусиль, щоб вiн марив лише нею. І так було. При першiй-лiпшiй нагодi вiн iхав до Переяслава. Їхав, щоб насолодитися своею коханою чужинкою, яка з бранки стала дружиною…

…Нашвидкуруч завершивши усi господарськi клопоти, заглянувши у дитячу кiмнату, вона наказала служницi, щоб та вклала дiтей спати без неi.

Сама ж Ладомира iз щемлячим вiдчуттям майбутньоi ночi усамiтнилася у своiх спальних покоях. Сама оглянула подружне ложе, перестелила його, розложила духмянi трави, якi iй дала знахарка Чаруна. Та Чаруна, у яку так безтямно був закоханий Святовид. Потiм покликала служниць, наказала розтопити великий камiн, а також принести у передспальну кiмнату великi дерев’янi ночви для омивання. Велiла нагрiти багато води, щоб було достатньо самiй омитися i чоловiка викупати.

Служницi заметушилися, виконуючи розпорядження господинi, а сама Ладомира пiдготувала пахучi й кориснi для тiла трави, якi будуть добавленi у приготовану купель. Спочатку вона взяла любисток, до нього вiдiбрала звiробiй, м’яту, чистотiл. Деяку мить помислила, чи досить цих трав, а потiм, окинувши оком пiдготовлений трав’яний збiр, усмiхнулася, зрозумiвши, що ще не вистачае духмяноi ромашки.

Ладомира поспiшала, вона хотiла встигнути омити свое тiло, до того як повернеться Мечислав. Вона жадала бути готовою, щоб коли вiн переступить порiг iхньоi опочивальнi, вiддати йому всю свою ласку i нiжнiсть, яка назбиралася за останнi днi i нерозтраченою клекотала у ii тiлi, час вiд часу турбуючи молоду жiнку.

Ладомира озирнулася навколо. «Здаеться, все так, як мае бути», – подумала вона. Вогонь палахкотiв у великому камiнi, швидко зiгрiваючи кiмнату.