Князь-варвар

Можливо, причиною певних невдач Дзвенимира було те, що вiн iколи не забував, хто вiн i з якого роду вийшов. Тiлом i душею Шуйця, як i його предки, був воiном, тому йому бiльше хотiлося ватагу дружинникiв водити на сiчу люту, нiж займатися господарськими справами великого мiста, поселенцями, смердами, чинити суд. Вiн мав звитяжну долю i такого ж життя бажав для свого единого сина Люта Дзвенимирича, часто у думках порiвнюючи його iз Мечиславом. Добромирiв байстрюк подобався посаднику переяславському, тим як вiн живе, воюе, службу великокняжу справляе.

Неодноразово Дзвенимир ловив себе на думцi, що вiн хотiв, щоб його син був такий завзятий i смiливий, як Мечислав, щоб мiг у повнiй мiрi продовжити справу, розпочату Шуйцями у Переяславi.

Лют Дзвенимирич мав всi можливостi стати справним воiном, але посадник не бачив у синовi вiдповiдноi крiпостi духу, яка була притаманна усiм Шуйцям i яка е у Добромирового байстрюка. І це турбувало Дзвенимира, адже якщо Лют не зможе проявити себе як завзятий ратник, на нього нiколи не зверне свою увагу Великий князь.

Саме з цiеi причини завжди Дзвенимир брав iз собою сина на всi великокняжi ради, щоб його бачили, знали в обличчя. Але цього разу Лют категорично вiдмовився вiд поiздки, добрим чином не пояснивши батьковi причин свого вчинку. Дзвенимиру це не сподобалося, адже вiн вважав, що вiдсутнiсть сина може впасти комусь у око, але вдiяти нiчого не змiг. Лют залишився у Переяславi.

Те, що Дзвенимир iхав на великокняжу раду, у тому не було нiчого дивного.

Вiн посадник i його беззаперечний служивий обов’язок бути присутнiм на таких забавах Великого князя. Дивиною було те, що на раду iхав старий боярин Добромир Поклiнний. Вперше за останнi п’ять лiт Великий князь покликав колишнього переяславського посадника на свою раду. Чому саме тепер Володимир згадав про колишнього, можливого свого тестя, нiкому не було вiдомо. Прищуривши повiки, з-пiд лоба Дзвенимир поглянув на старого боярина, якого одночасно i шанував, i остерiгався.

Добромир наче вiдчув на собi чийсь важкий погляд, повернувся i зустрiвся вiч-на-вiч iз Дзвенимиром.

Старий боярин, не пiдозрюючи про важкi думи Шуйцi, приязно йому усмiхнувся i кивнув головою. Дзвенимир вчасно схаменувся i також вiдповiв люб’язною посмiшкою колишньому посаднику переяславському.

На вiдмiну вiд свого двоюрiдного брата, теперiшнього посадника переяславського, Добромир не одягся, як воiн. На ньому був простий, можна навiть сказати скромний одяг боярина.