Богдан Хмельницький

Цим же шляхом вiдвiдували Украiну й запорожцi. Адже Чигирин знаходився дуже близько до Запорозькоi Сiчi. І не могли не бувати тут у цi часи i Григорiй Лобода, i Федiр Полоус, i тихон Байбуза, i Петро Сагайдачний, а значить, i не поспiлкуватися з такою вiдомою i поважною людиною, як чигиринський пiдстароста й козацький сотник Михайло Хмельницький. Це, незаперечно, сприяло тому, що вiд самiсiнького дитинства Богдана захопили козацькi походи i мрiя про Запорозьку Сiч. Вiн уже змалку набирався козацького духу, рiс в обожненнi козацького лицарства.

Маленький Богдан зростав серед дiтей козакiв, селян, добре знав розмовну украiнську мову, народнi пiснi, думи, приказки, легенди (не випадково навiть його офiцiйнi виступи, привiтання, листи пересипанi фольклорними вкрапленнями).

Інформатори XVII ст. повiдомляють про холеричний темперамент Богдана Михайловича. таку вдачу вiн успадкував, очевидно, вiд матерi. У дитинствi вiн був запальним, непокiрним, гордим i водночас уразливим хлопчиком. Вiд батька ж перейняв рiдкiсний дар холодного розуму, здатнiсть за будь-яких обставин тверезо зважувати ситуацiю й знаходити найоптимальнiшi рiшення.

Усе це блискуче виявилося згодом, у перiод його гетьманування.

Цiлком зрозумiло, що на формування характеру, свiтогляду вразливого хлопчика не могли не впливати всi тривоги i нещастя, якi дамоклевим мечем постiйно тяжiли над його родиною, як i над усiм тогочасним украiнським населенням Степового прикордоння. Це постiйнi татарськi набiги. «Час такий був i мiсце таке, – вказуе Михайло Грушевський, – що не виростали й не ховались там люди iншi, тiльки хоробрi i завзятi.

Жили на ласцi Божiй, день у день смертi в очi заглядаючи. З хутора на поле не вийдеш без рушницi. Люди косять чи орють, а вартовий на могилi стоiть, татар вартуе. Запалав вогонь на могилi[1 - Тут маеться на увазi сторожова могила, високий насип на мiсцi давнього поховання.] – ого, тiкайте, люди, чимдуж, iдуть татари, везуть аркани на вашi шиi, ведуть коней в тороках на вашi достатки. Хапайтеся на двори та берiться за рушницi – а нi, то ховайтеся десь у лiси, у болота, може, Бог пронесе…»

Природно, що за таких життевих обставин у родинi козацького сотника, який змалечку турботливо ставився до виховання свого Богом даного сина, чiльна увага придiлялась формуванню таких лицарських чеснот, як мужнiсть, вiдвага, терпеливiсть, витривалiсть у перенесеннi життевих труднощiв, товариськiсть i взаемодопомога, досконале володiння зброею, вправне поводження з конем.