Микола Лисенко

Бо тiльки «украiнське село у тi давнi часи, – писала згодом Олена Пчiлка, – зберiгало мову, казку, пiсню…» Свояк Михайло Старицький так пригадував про тi роки дитинства та ранньоi юностi: «Прийде лiто, настане день Купала… Розкладуть багаття дiвчата, заквiтчанi в польовi квiтки, з вiхтями горящоi соломи стрибають через вогонь, а з ними разом i Микола… Прийде Рiздво, Новий Рiк; колядують, щедрують…»

Яскравою украiнською постаттю був дядько Олександр Лисенко, який мав мальовничо-козацьку вроду. Як згадувала украiнська поетеса, мати Лесi Укранки, Олена Пчiлка, «жив той дядько у своему хуторi, бiля села Клiщинцiв… Проти волi батькiв одружився вiн з дi-вчиною-селянкою, козацького роду, розмовляв тiльки украiнською мовою i тим хизувався в панському товариствi… можна сказати, що то обзивався-таки давнiй, невмирущий «живець» украiнський… Любив згадувати давнi козацькi часи, знав багато козацьких пiсень i, маючи гарний голос, умiючи грати на бандурi, охоче спiвав iх, син його сестри, малий Михайло Старицький, i теж його свояк, Микола Лисенко, з захватом слухали його пiснi…» Саме вiд нього гiмназист Микола Лисенко вперше почне записувати мотиви козацьких пiсень: «Ой не гаразд запорожцi», «Отамане батьку наш», «Встае хмара з-за лиману».

Гарно спiвав запорозькi iсторичнi пiснi i думи рiдний дядько Миколи – Андрiй Романович. «У дядька знайшовся, мiж iншим, i перший надрукований «Кобзар» Т. Шевченка i «Енеiда» Котляревського», – згадував згодом Микола Вiталiйович.

Вихований на французькiй мовi, прочитавши «Кобзар» Тараса Шевченка, юний Микола зачарувався вже назавжди красою рiдного слова, свiдомо полюбивши його.

У родинi, яка добре пам’ятала крiпацький оркестр материного дiда Петра Булюбаша, музичне обдарування, бажання займатись музикою викликали увагу й розумiння. Батьки Миколки дуже полюбляли музику: мати чудово грала на роялi; батько хоча й не знав нот, але дуже любив iмпровiзувати на фортепiано i пiдбирати на слух найрiзноманiтнiшi мелодii.

Малий Миколка любив слухати, як мати грае на фортепiано (а грала вона дуже добре), мiг стояти бiля неi годинами, а незабаром i сам вивчився одним пальцем пiдбирати мелодii. Мати помiтила iнтерес сина до музики i найняла вчительку, але Микола категорично заперечив – вчити його буде тiльки мама. Тому гра на фортепiано також склала одне iз занять малого хлопця (на переконання рiдних, вона ще й надавала бонтонностi).