Микола Лисенко

Освiту здобула в Петербурзькому Смольному iнститутi шляхетних дiвчат, розмовляла тiльки французькою мовою, бо за шiсть рокiв перебування на чужинi, без рiдного оточення, «навiки втратила полтавську прекрасну вимову».

Батько майбутнього композитора – Вiталiй Лисенко народився 1810 р. в селi Галицькому тодiшнього Хорольського повiту (в 1959 роцi воно було переселене у зв’язку зi створенням Кременчуцького водосховища), служив полковником у кiрасирському полку, який дислокувався у мiстi Криловi (Новогеоргiевську) нинiшньоi Кiровоградськоi областi.

Вийшов у вiдставку в чинi «полковника з мундиром», обирався повiтовим маршалком (предводителем дворянства) Тара-щанського i Сквирського повiтiв. На схилi вiку вiн займався етнографiчними дослiдженнями.

Вiталiй Романович, зi спогадiв Олени Пчiлки, «був теж лагiдноi вдачi, нездатний нi до якогось деспотизму, нi до суворостi в сiм’i (навiть i особливоi вiйськовоi виправки в ньому не було знати); до виховання дiтей не втручався, цiлком здаючись на волю своеi дружини».

Людмила Старицька-Черняхiвська пише: «Це була надзвичайна пара: мiй дiд, Вiталiй Романович Лисенко… жвавий, дотепний, чудовий оповiдач – залишився людиною украiнськоi культури. Бабуня ж, Ольга Єремiiвна Луценко… людина надзвичайного розуму, серйозна, освiчена на свiй час, вона читала, писала, балакала переважно французькою мовою, але дуже любила i добре знала росiйську поезiю».

Крiм сина Миколи, у Вiталiя та Олени Лисенкiв була дочка Софiя, яка пiзнiше стала дружиною засновника украiнського театру, письменника Михайла Петровича Старицького (доводився Лисенкам троюрiдним братом).

Батьки Миколи Лисенка свого единого сина-первiстка виховували на аристократичний лад: вишуканi манери, танцi, умiння невимушено триматися у вiтальнi. Першi його слова були французькою, якiй його навчала мати. Пiзнiше батькiв полковий товариш – вiдомий росiйський поет Фет дорiкав матерi, що вчила спершу сина азбуцi французькоi, i сам навчив Миколку читати й писати росiйською.

Через те, що на уроках Фет змушував свого учня писати букви олiвцем, останнiй став приставати до офiцерiв з проханням дати олiвця, за що й прозвали його в полку «Карандашиком».

І хоча своi першi дитячi роки вiн проводить серед гувернанток i бон, але не лише батькiвське родинне оточення впливало на формування малого панича, першi дитячi лiта якого пройшли на Полтавщинi або у Заднiпрянщинi (у селах та мiстечках, т. зв.