Михайло Коцюбинський

Пiсля вiд’iзду дружини Михайло намагався iй писати майже щодня. Днi на самотi, без коханоi, перетворювалися для молодого чоловiка на вiчнiсть. Цей мiсяць самотнiй Михайло (в листах вiн пiдписувався Муся) називав «своею ерою без Вiри», в листах позначаючи ii так: «день 1-й», «день 2-й» i т. д.

Дiяльнiсть Коцюбинського у фiлоксерних комiсiях Одеси, Бессарабii та Криму дала йому багато вражень i нових тем до лiтературноi творчостi. Пильно придивлявся письменник до побуту i звичаiв молдаван, татар, циган i згодом створив високохудожнi оповiдання з життя цих нацiональних меншостей Росiйськоi iмперii.

Працюючи у фiлоксерних загонах, письменник мав обмаль часу для творчостi: обмежувався лише публiцистичними статтями, лiтературними замальовками тощо. Однак пiзньоi осенi, коли починалися морози, фiлоксеристи роз’iжджалися по домiвках… Збагачений новими враженнями, М. Коцюбинський iз запалом поринав в улюблену лiтературну роботу. Працював багато, нiби намагався надолужити втраченi на фiлоксерi мiсяцi. Надворi лютують морози, а вiн, сидячи в затишнiй кiмнатi своеi староi низькоi хати на Замостi (частина м. Вiнницi), творив лiтературнi шедеври. Саме в перiод роботи у фiлоксерних комiсiях Молдови та Криму Михайло Коцюбинський написав оповiдання «Цiпов’яз» (1893), «Маленький грiшник» (1893), «Хо» (1894), «Для загального добра» (1895), «На крилах пiснi» (1895), «Пе коптьор» (1896).

Письменник мав хист тонкого стилiста i був дуже вимогливим до себе. Кожному слову i навiть лiрицi надавав великого значення.

Збираючись видати оповiдання за власнi кошти, вiн написав до В. Лукича (1896): «Насамперед прощу змiнити заголовки: я хотiв би, щоб заголовок читався не “Задля загального добра”, а просто “Для загального добра”. Тому прошу зайве “за” викинути». Очевидно, прийменник “задля” трохи змiнював смисл заголовку, в ньому губився той iронiчний пiдтекст, який закладав у назву лiтератор. До речi, в цьому ж листi мiстяться цiкавi спостереження Коцюбинського над милозвучнiстю украiнськоi мови. Читаючи коректуру «На крилах пiснi», письменник нещадно виправляв стилiстичнi та iншi огрiхи. Вiн протестував проти неграмотного втручання коректора в його текст: «…я помiтив, – писав Коцюбинський, – що коректор навiщось поперероблював деякi слова, напр. “гострий” – переробив на “острий”, “вогнище” – на “огнище” i т. д., що дуже негарно звучить особливо по словах, що кiнчаються на голосозвуки. Напр.: “те остре, до фiзичного болю остре…”, “догоряе огнище” i др.