Пилип Орлик

На весiллi Стефан Яворський виголосив урочисту промову пiд назвою «Виноград Христов», а його колишнiй учень Пилип Орлик (який не тiльки разом навчався з гетьманським небожем, а й був його особистим приятелем) пiднiс подружжю свiй новий панегiрик «Сарматський Гiппомен» («Сарматський лев»), надрукований у друкарнi Киево-Печерськоi лаври.

У панегiрику «Сарматський лев», романтизуючи вiйськовi звитяги нiжинського полковника над турецько-татарським вiйськом пiд час Азовських i Днiпровських походiв, автор писав:

…Ти, Обидовський, в юних лiтах, знати,

Вже таку цiну береш ти, що Марс у своi карети

Сидить завчасу, вабить до булату.

Тобi милий шлях пилявий, йдеш iз Гектором до слави.

Студентський приятель І. Обидовський також сприяв кар’ерному просуванню Пилипа Орлика. Однак вирiшальне значення, мабуть, мала iнша обставина… На цьому весiллi рядовий писар познайомився з донькою полтавського полковника Павла Герцика Ганною, з якою одружився 23 листопада 1698 р. Цей шлюб уводив його до кола козацькоi аристократii Лiвобережжя, серед якоi родина Герцикiв посiдала помiтне мiсце.

У доносi В. Кочубея на П. Орлика сiм’я Герцикiв змальована в чорних фарбах. Головний аргумент звинувачення щодо них – еврейське корiння родини та спiвпраця П. Герцика з І. Мазепою. Як дiзнаемося з цього джерела, торговець Семен Герцик пiд час повстання Б. Хмельницького вихрестився у Полтавi. Пiсля його смертi дружина-вдова Агафiя 1667 р. вдруге вийшла замiж за генерального суддю Петра Забiлу.

Завдяки вiтчиму син С. Герцика Павло невдовзi увiйшов у коло полтавськоi старшини. Вiн почав свою кар’еру полтавським полковим писарем (1675), а потiм був призначений полковником у Полтаву (1675–1677, 1683–1687). Пiсля Коломака П. Герцик за царським наказом оселився з родиною в Охтирцi, яка тодi належала Росii. У вереснi 1688 р. колишнiй полковник приiхав у Батурин з проханням дати дозвiл на повернення його додому. За вигнанця клопоталися й впливовi старшини, зокрема колишнiй генеральний обозний П. Забiла. У 1691 р. гетьман усунув з полковницького уряду Ф. Жученка i на його мiсце поставив опального старшину, який став зручним i безвiдмовним виконавцем гетьманських таемних доручень. Особливо це проявилося пiд час подiй 1691–1692 рр. Очевидно, полтавський полковник пiшов у вiдставку 1695 р. через хворобу або поранення, бо залишив свiт орiентовно пiсля 1700 року.

Трое синiв полтавського полковника, хоч i не обiймали за часiв І.