Пилип Орлик

Однак швидке кар’ерне зростання та симпатii гетьмана до молодого урядовця не могли не викликати заздрощiв у старшоi за вiком когорти старшини, рiвень освiченостi якоi був набагато нижчим i яка поступово вiдсторонювалася вiд управлiння державними справами.

Не випадково Мазепа любив i довiряв Орликовi найбiльше. А той навiть у покаянному листi до Яворського 1721 р. пiдкреслював, що нiколи нiкому не складав присяги, навiть царевi – лише пановi своему гетьману Мазепi. Пiзнiше в своему «Дiарiушi» Пилип засвiдчить, що Мазепа «як нiхто… мiг краще обробити людину й притягти ii до себе».

Новi посади давали новi володiння: села Дремайлiвка, Дорогинка Нiжинського полку, млини i двори в Батуринi та Нiжинi, у 1708 р. – села Кривець та Риловичi у Стародубському полку з млинами, винницями, лiсами, руднею та слобiдкою, якiй дали назву Орлiвка. Ранговi маетностi писар отримав пiд Гадячем. Дружина принесла у посаг землi на Полтавщинi. Мазепа надав йому с. Домишлин Сосницького повiту Чернiгiвського полку.

Швидке просування по табелях урядiв не зашкодило Орлику продовжувати своi поетичнi вправи.

У лiтературi е згадка про написаний ним «Епiтафiон» митрополитовi Варлааму Ясинському (27 серпня 1707 р.).

Старий Василь Кочубей, який 20 рокiв виконував обов’язки генерального писаря, ревниво стежив за симпатiями Івана Мазепи. Разом з доносом на гетьмана генеральний суддя пiдготував i записку на Пилипа Орлика, у якiй зазначав, що останнiй, не маючи нiяких особливих заслуг i поваги серед старшини, мае бiльш вагоме значення в державi, нiж вони.

Однак гетьман зумiв захистити свого сподвижника перед царем Петром І i зберегти за Пилипом Орликом його високе становище у старшинськiй iерархii.

Хоч Орлик i став заможним державцем, та не було в його вдачi жадоби до власноi наживи. Душа молодого генерального писаря не стала сухою i черствою; його ставлення до селян було людське, гуманне. Вiн не чинив iм утискiв: коли Орликове село Домишлино перейшло в 1710 р. у володiння пана Полоницького, який кривдив селян, мешканцi його не раз iз жалем згадували свого колишнього державця Орлика, при якому вони не були обтяженi податками i навiть не виконували громадських повинностей.

Сподвижник гетьмана Івана Мазепи

Довiреною особою та головним помiчником в гетьманському оточеннi Пилип Орлик став ще до свого призначення на посаду генерального писаря. Починаючи з 1706 р. Пилип Орлик був утаемничений у справи гетьмана. Зокрема, саме П. Орлик у 1706–1707 рр.