Павло Тичина

Вiн ставить любов високо, але нiяка навiть найпо-лум’янiша любов не стане йому завадою на шляху до кар’ери. Для досягнення бажаноi мети вiн здатний вiдмовитися вiд свого почуття, навiть якщо йому загрожуе самотнiсть. Павло ревнивий, але зовнi це майже не проявляеться, вiн переживае це почуття в собi. Вiн любить дружину, але любов ця тепла i рiвна, а не жагучо бурхлива. Допомагае дружинi по господарству, але робить це так, щоб кумасi-сусiдки не лихословили, що дружина остаточно сiла йому на шию. І пити Павли п’ють, але, як i в усьому, знають мiру.

Невiрнiсть дружини не прощае, дiзнавшись про зраду, безжально поривае всi зв’язки. У будинку ним керуе дружина – але тiльки в будинку. У молодостi Павло веде бурхливе сексуальне життя, намагаючись довести самому собi своi сексуальнi можливостi. У нього трапляються дрiбнi невдачi, властивi багатьом чоловiкам, але для нього це майже трагедiя. Павло схильний до статевого неврозу. Вiн ранимий, i в iнтимнiй близькостi йому важливо, щоб жiнка розумiла його бажання, йшла iм назустрiч, а не керувала його сексуальною поведiнкою. Павло любить людську теплоту, у нього розвинене естетичне почуття, вiн надае великого значення обстановцi, в якiй проходить його зустрiч iз жiнкою: тиха музика, м’яке свiтло, квiти у вазi на столi. Павловi чужа груба плотська насолода, вiн нiжний i ласкавий. Якщо його почуття до дружини погаснуть, вiн тут же починае шукати собi iншу жiнку – для душi. «Зимовий» Павло одружуеться пiзно, його шлюб по любовi часто водночас бувае i шлюбом з розрахунку. У сiмейних вiдносинах Павло не волiе бути лiдером. Йому потрiбна дружина активна, здатна перебрати на себе всi обов’язки по дому. Вiн же буде насолоджуватися створеним нею затишком i спокiйною атмосферою. Це зовсiм не означае, що Павло нахабно використовуе свою дружину, адже вiн завжди безвiдмовний в тому, щоб допомогти iй у будь-якому питаннi. Дiтей своiх Павло дуже любить i часто iх балуе.

Ще малям Павло вiдрiзнявся вiд iнших Тичининих дiтей розумом i неабиякою пам’яттю.

Вiн сам твердив, що мiг дещо згадати з того вiку, коли ще був у сповитку. В «Автобiографii» вiн згадуе якiсь свiтлi плями, кольоровi враження вiд весняноi днини, коли ще й розмовляти не вмiв: «Пам’ятаю себе в дитинствi дуже рано: мене ще на руках носили. День. Теплiнь. Свiтло-зелене вiття звiдкись нависае надi мною. Блищить вода… Пiдсвiдомо вiдчуваю: щось навколо мене дiеться, але що саме i як – ще не мiг я своiм розумiнням охопити.