Павло Тичина

Павло Григорович писав, що за виступи хористiв «хтось брав грошi, а ми своiми голосами вiдчерговували собi право жити за це в гуртожитку й ходити на лекцii в город до школи». Отак шiсть рокiв. Спiвав, i вчився, i плакав.

Регент хору доручав Павлу навчати нотноi грамоти новачкiв. «Регент мене видiляв з-помiж iнших хлопчикiв-спiвакiв. А може, й любив, – згадуватиме потiм Павло Тичина. – Адже я був солiстом, був iсполатчиком (я роздавав усiм ноти перед кожним спiвом разом з iншими двома хлопчиками: утрьох двiчi пiд час вiдправи виходили з хорiв униз).

Коли хтось iз нових хлопчикiв поступав до нас у хор, то регент пiсля своеi спроби, пiд скрипку, кидав менi по-дiловому: «Тичина, обучи його нот». І я щодня, гордий таким своiм обов’язком перед регентом, кликав новичка до могили Глiбова (бо там найбiльш затишно мiж кущами можевелю) i там розказував, накресливши на аркушику ноти в дискант чи альт. Так я обучав Чоботька, Трубеньо-ва, Копiйку, свого брата Євгена i Грицька Верьовку…»

Починаючи з 1901 року Павло Тичина вiдвiдував заняття в бурсi.

Роки навчання у бурсi (1900—1907) були не тiльки часом страждань, голодування та безправ’я. Навчаючись там, Павло спiвав у хорах Єлецького, Успенського, потiм Троiцького монастирiв та хорi Народного дому. Пiзнiше, маючи неабиякi навички, вiн став регентом-керiвником семiнарського хору. Спiви в хорi давали йому змогу заробляти на життя. На заняттях хорового спiву Павло проявляв себе здiбним учнем. У 1902 р. зi змiною архiерея в Єлецькому монастирi хор хлопчикiв було розпущено, Павла перевели до келii Троiцького монастиря (Чернiгiв). Умови життя хористiв у Троiцькому монастирi були тяжкими: «Ми, хористи, спiвали там усього раз на тиждень, а всi останнi днi ходили вчитися до школи… Мене опредiлено було до бурси… Нашу науку часто зривали, турбували нас безцеремонно, викликаючи iнодi просто з лекцiй. Били нас у гуртожитку, де жив i наш репетитор, але надто сильно i за кожний пустяк розправлялися, як з каторжниками».

Монастирський хор Троiцького монастиря, в якому спiвав Павло, був своерiдним осередком украiнськоi культури.

Його регент П. Доб-ровольський вiдзначався гуманiстичними поглядами та високою нацiональною самосвiдомiстю. Хор дiлився на двi групи – церковну й свiтську. Хлопчики, якi спiвали в церковнiй групi, мали право спiвати й у свiтськiй. Це давало змогу хористам виступати в Чернiгiвському народному домi та хорi «Чернiгiвського товариства тверезостi», а також iнших приватних залах.