Павло Тичина

Службовцi, посилаючись на таемницю вкладiв, не допустили росiйських спадкоемцiв Полуботка до архiвiв i банкiвських документiв. Посланцям довелося повернутися нi з чим.

На з’iздi професор О. Рубець, зокрема, уклав список законних спадкоемцiв Полуботка. Саме той документ i мав на увазi П. Тичина, коли писав: «У так званих «Полуботкiвських мiльйонах» було й наше прiзвище».

Тепер – найцiкавiше. Коли в Украiнi остаточно перемогли бiльшовики, нова влада зацiкавилася як «золотим запасом» гетьмана, так i списком професора О.

Рубця. Вiдомо, що 1922 року посол УСРР у Вiднi Юрiй Коцюбинський вiв переговори з полковником Робертом Мiтчеллом, представником «Вапк оi England», куди нiбито потрапили украiнськi скарби пiсля лiквiдацii Ост-Індськоi компанii. Англiець заявив, що для повернення внеску iснують певнi перешкоди, адже радянський уряд Украiни не визнаний Лондоном. Крiм того, якщо ту астрономiчну суму, яка накопичилася за 200 рокiв, ураз вилучити з фiнансового обiгу, то вся британська економiка полетить шкереберть. Полковник дав зрозумiти, що може йтися хiба що про торгово-економiчну угоду на мiждержавному рiвнi.

Пiсля утворення СРСР (грудень 1922-го) усi посольства Украiни було закрито. Чи продовжилися переговори з представником англiйського банку – не вiдомо. Але в будь-якому разi Ю. Коцюбинський не дiяв лише на власний розсуд – вiн мав вiдповiднi директиви з Харкова, тодiшньоi украiнськоi столицi. За деякими свiдченнями, хiд переговорiв розглядався на таемнiй нарадi президii ВУЦВК пiд головуванням «всеукраiнського старости» Григорiя Петровського.

Надалi першу скрипку в цiй iсторii заграла Москва, а точнiше – наркомат внутрiшньоi й зовнiшньоi торгiвлi СРСР, який з 1926 року очолив кремлiвський довгожитель Анастас Мiкоян. Вiн на початку 1930-х був уповноважений проводити надсекретнi оборудки з iноземними фiнансовими установами вартiстю в десятки мiльйонiв доларiв (на кшталт продажу за кордон частини колекцii Ермiтажу). деякi знайомi А. Мiкояна стверджували, що вiн був у курсi всiх подальших переговорiв щодо золота Полуботка.

Можливо, особисто брав у них участь.

Судячи з публiкацiй у росiйськiй пресi останнiх рокiв, радянська розвiдка виявляла неабиякий iнтерес до справи «золота гетьмана П. Полуботка»: його активно шукала лондонська резидентура НКВС. Є свiдчення, що у 1938 роцi англiйська делегацiя прибула до Москви, де вела таемнi переговори щодо угоди про гетьманськi скарби з представниками Зовнiшторгбанку.