Володимир Сосюра

Дiд мiй був дуже балакучий, натхненний i все менi розповiдав про Гарiбальдi i взагалi всякi iнтереснi романи. Вiн розповiдав так натхненно, що у мене од захвату серце сiяло, як сонце, i я не мiг його наслухатись. Вiн одружився з дочкою колишнього священика, що одмовився од сану («Не хочу дурить народ»), мого прадiда, Майбороди, що при переходi в духовне звання змiнив прiзвище на Костянтинiв. Мiй прадiд був дрiбний украiнський шляхтич, нащадок одного з ватажкiв i органiзаторiв Запорозькоi Сiчi, Майбороди. Мiй прадiд Микола Костянтинiв закохався в красуню еврейку Розу iз купецькоi родини Старикових у городi Катеринославi.

Мати Рози спiвчувала любовi прадiда i Рози, а батько ii i його родичi були гостро проти. Тодi прадiд iз Розою однiеi осiнньоi ночi втекли. За мiстом iх наздогнав батько з родичами, i прадiда так побили, що в нього зiскочила нижня щелепа вбiк. Вони думали, що вiн убитий, i кинули його в ярок. Була пiзня осiнь. Прадiд всю нiч лежав у ярку, а вранцi його побачили селяни, що iхали до мiста на базар, i витягли з ярка. Два мiсяцi хворав мiй прадiд, а коли вiн одужав, то знов украв Розу. І Роза стала Надiею…»

«Бабуся моя по матерi, Ольга, – напiвеврейка i напiвукраiнка, – була дуже вразлива i все брала близько до серця. Вона дуже любила мою маму…»

Мати Антонiна Дмитрiвна (iз Кам’яного Броду), за походженням сербка, в юностi працювала на Луганському патронному заводi. До неi залицялися сини заможних луганчан, а вона закохалася у свого Миколу, народила восьмеро дiтлахiв: трьох хлопчикiв i п’ятьох дiвчаток.

«Мати за походженням була (чоловiча лiнiя) сербiянка, хоча прiзвище мала Локотош, що угорською мовою означае – «слюсар». Мабуть, у матерi була й угорська кров. По жiночiй лiнii вона була еврейка та украiнка».

Мати в юностi вiдзначалася особливою красою. Жiнкою неабиякоi вроди змальовуе ii Сосюра у романi «Третя Рота». Остання iскра замилування маминою красою малоi дитини звучить у поезii В. Сосюри «Сади осипалися милi», написанiй в 1962 р.

пiсля смертi матерi:

Стискае серце тихим болем,

простори я очима п’ю,

i мов лечу над чистим полем

я у Донеччину мою.

Закрив там карi очi неньки,

коси холодноi розмах…

І мчу я хлопчиком маленьким

на дерев’яних ковзанах.

Неогороженая хата,

холоднi сонця променi…

І молода смуглява мати

менi всмiхаеться в вiкнi…

«Моя мама, як контраст до мого русявого татка, була чорна, майже циганка, м’ятежна i розкидана. Вона була красуня.