Володимир Сосюра

Мати вiрно чекала його, вона забула про всiх своiх поклонникiв, нiкого не помiчала, була як увi снi, i так покохала його, так покохала, що, коли вiн повернувся, вона ще до шлюбу належала йому…» («Третя Рота»).

Дитинство i юнiсть поет провiв разом з батьками в селi Третя Рота (нинi м. Верхне), що на Луганщинi. В одному iз вiршiв вiн писав:

Шахтарське селище на Бiлiй горi,

Пiд нею заводу встають димарi,

Їх хмари торкають верхами,

За ними Лисиче садами буя,

Й шумить Третя Рота – домiвка моя,

Я з вами всiм серцем, я з вами.

«Нас было десять человек в семье: отец, мать, три мальчика и пять девочек. Общество разрешило нам жить в бедной хворостянке, которую оно построило одинокой старушке, «баби цыбульчиси» за ее землю. Старушка умерла, и мы стали жить в хворостянке, построенной для нее одной, все десять душ. Когда мне было тринадцать лет, я доставал рукой потолок. Спал я на печке, а ноги свешивались на «лежанку». Нам было тесно, и отец разломал печку и удалил перегородку в сени, так что зимой с мороза двери открывались прямо в хату.

Было в хворостянке два маленьких окошка. Дети повыбивали шибки (стекла), и до половины окошки были закрыты кирпичами и подушками, так что в комнате был вечный сумрак» (з автобiографii).

Голод гнав батькiв на пошуки. Деякий час бiдували у Воронежi. Хтось iз рiднi поманив iх на Кавказ, i вони поiхали. Та невдовзi, розчарованi, повернулись назад. А жити вже нiде. У iхнiй хворостянцi – iншi мешканцi. Довелося восьмирiчному Володимировi з батьками мандрувати вiд села до села, бо батько не затримувався довго на одному мiсцi.

Існувала родина на його випадковi заробiтки. Жили в родичiв, у знайомих, у чужих людей, де прийдеться, часом i в клунях. Мандрували по селах Донбасу, забивались i на Полтавщину, Черкащину.

У цих подорожах малий Володя вiдкривав для себе свiт народних звичаiв, побуту, селянських характерiв, дивовижну украiнську пiсню з ii чистотою почуттiв, драматизмом, особливим лiризмом.

Все це глибоко западало в душу хлопця, таку чутливу до мiфопоетичноi стихii рiдного народу. Щедра мати-земля дала йому все: вроду, вiру i натхнення. Вiн потiм зiзнаватиметься, що рано вiдчув свою причетнiсть до тих ясних зiр i тихих вод, до чарiвного образу прекрасноi рiдноi землi.

Помандрувавши по свiтах, Сосюри знову поверталися бiдувати у Третю Роту. Що вона являла собою тодi? Це було зросiйщене шахтарське селище, що поповнювалося бiдними селянами.