Усі гетьмани України. Легенди. Міфи. Біографії

Але подальша доля гетьманшi також трагiчна: за однiею версiею, вона загинула вiд руки вбивцi, що прагнув заволодiти ii скарбами, за iншою – вона була захоплена у полон польськими вояками i скарана на смерть як невiстка ненависного iм украiнського гетьмана. Це сталося близько 1685 року…

Трагiчною виявилась i доля сина Юрiя, який хоч формально виступив продовжувачем гетьманськоi iдеi в кланi Хмельницьких, мав, незважаючи на свою освiченiсть, мало об’ективних даних для того, щоби бути видатним полiтичним чи вiйськовим дiячем.

Далася взнаки фiзична неповноцiннiсть Юрiя – вiн не мiг одружуватися, мати дiтей. Рiд Хмельницьких по лiнii Юрiя не мiг мати продовження.

Саме його Богдан незадовго до своеi смертi визнав за свого наступника на гетьманство. Тричi (1659—1662, 1677— 1681, 1685 рр.) Юрiй тримав у руках гетьманську булаву, зрештою, без особливого успiху. Якщо довiряти поширеним в iсторiографii вiдомостям, то 1685 року вiн загинув од турецьких рук за прояви нелюдськоi жорстокостi.

Про третього сина нiчого не вiдомо.

Треба думати, вiн помер малолiтнiм.

У Богдана був ще й четвертий син, який не дожив до 1651 року. Дехто з iсторикiв припускае, що звали його Остап. Вiн також помер неповнолiтнiм, дуже побитий посiпаками Чаплинського пiд час нападу на суботiвський хутiр у 1647 роцi.

Здаеться, менше було турбот iз доньками. Найенергiйнiшою з-помiж них i не позбавленою полiтичних амбiцiй була, мабуть, найстарша (або одна зi старших) – Олена. Вона вийшла замiж за полковника i наказного гетьмана Данила Виговського (брата майбутнього гетьмана Івана).

Весiлля вiдбулося в Чигиринi у сiчнi 1656 року. Вдруге Олена була повiнчана в Суботовi 1660 року з колишнiм переяславським полковником, згодом генеральним писарем та гетьманом Павлом Тетерею. Олена i Данило Ви-говськi мали двох синiв – Юрiя та Василя. Полiтичне честолюбство довело Олену до конфлiкту з чоловiком та ii ув’язнення. Пiсля розлучення з П. Тетерею Олена стала черницею й у Вiльнюсi перейшла в унiатство.

З другою донькою Богдана, Степанидою, 1650 року одружився бiлоруський (могильовський) полковник Іван Нечай. Про долю третьоi доньки – Катерини вiдомо дуже мало; вона ходила за батьком пiд час хвороби, ймовiрно, що серiя династичних проектiв 1654 року була пов’язана з особою Катерини (але це могли бути й iншi доньки). Тодi Богдан нiбито сватав свою доньку за сина брата росiйськоi царицi Марii Милославськоi. У чер-внi—жовтнi 1654 року ширилися чутки, що Б.