Данило Апостол

Інколи з цiею метою використовувалися погрози або биття. Попри всi недолiки такоi системи самоврядування, вона, безперечно, мала певнi демократичнi елементи, що дае пiдстави вважати Запорозьку Сiч козацькою республiкою.

Цiкаве свiдчення про козацьке самоврядування залишив посол Венецiанськоi республiки Альберто Вiмiнi. Перебуваючи в 1650 роцi в Запорозькiй Сiчi, вiн зазначав, що «в радi козаки обмiрковують справи, пiдтримують своi погляди без чванства, маючи на метi спричинитися для загального добра. Якщо визнають кращими погляди iнших, без впертостi приеднуються до бiльш правдивого.

Через те я сказав би, що ця Республiка може рiвнятися до спартанськоi».

Запорозька Сiч стала осередком i твердинею козацтва. Там воно гуртувалося, звiдти нападало, там i переховувалося пiд час небезпеки.

У 1568-му або 1572 роцi король Речi Посполитоi Сигiзмунд ІІ Август найняв на державну службу 300 козакiв, якi були записанi в реестр (список). На вiдмiну вiд запорозьких козакiв, вони стали складовою частиною польсько-литовського вiйська.

Але реестрове козацтво не було рiвним у правах iз польсько-литовською шляхтою.

Козаки, обороняючи кордон вiд татар, вважали, що служать державi. Через те вони не корилися нiкому, крiм своеi виборноi козацькоi старшини, не знали нiяких обов’язкiв, крiм вiйськових, не платили нiяких – нi державних, нi панських – податкiв, не вiдбували панщини, не корилися помiщикам та iхнiм судам. Навпаки, вони вважали, що люди, якi оселилися на порожнiх землях, захищених козаками, повиннi платити iм податки.

Уряд Речi Посполитоi визнавав за козаками тiльки деякi права, та й то лише за реестровими. Але ж не всi козаки були занесенi до реестру, а багато з них навiть не хотiло туди записуватися. Проте реестровi й нереестровi козаки однаково воювали проти татар i допомагали державi, через те зовсiм не хотiли знати нiяких рiзниць у «правах i свободах» козацьких.

Уже наприкiнцi XVI столiття Вiйсько Запорозьке завоювало своiми походами гучну славу не тiльки в Украiнi, а й по всiй Європi.

Так, гетьман Іван Михайлович Сулима мав золотий портрет Папи Римського Павла V – за те, що здобув у битвi турецьку галеру i подарував папi триста звiльнених бранцiв.

Православнi владики у своему меморiалi, датованому 1621 роком, так характеризували козацтво: «Щодо козакiв – то про сих рицарських людей знаемо, що вони наш рiд, нашi брати i правовiрнi християни. Про них думають, що вони простаки, не мають анi знання, анi розуму й були намовленi духовними.