Панас Мирний

У цьому ж таки листi вiн напише: «Я, на жаль, i ранiше, i тепер не вiрив i не вiрю у всебiчний розвиток малоруськоi лiтератури: ii межi та значення – для «хатнього вжитку»…» Може, Бiлик дiйшов цього висновку самотужки, а може, тiльки повторив вiдповiднi думки Миколи Костомарова, Миколи Дашкевича або свого колишнього кумира Михайла Драгоманова, який так само вважав, що великi письменники навряд чи з'являться в украiнськiй лiтературi навiть через сотню рокiв. Так чи так, коли Панас Мирний десь у 1905—1906 pp. писав: i досi е «чимало своiх-таки мудракiв, що, забувши, якого вони роду i плоду, негують своею рiдною мовою, пророкуючи iй короткий вiк, доки простi люди просвiтяться наукою i одкинуть тодi свою мову як нiкчемну…» – цi слова можна трактувати як пряму полемiку зi своiм старшим братом.

Тим часом духовне зростання Мирного вiд початку 1860-х до середини 1880-х pp., тобто якраз тодi, коли вiн найактивнiше виступав як письменник, вiдбувалося пiд вирiшальним впливом Івана Бiлика. Саме Бiлик прищепив Мирному iдеi народницького украiнофiльства, зазнайомив iз соцiалiстичними iдеалами в iх драгоманiвськiй версii, iз засадами «реальноi» естетики, виступив у ролi критика, редактора та спiвавтора цiлоi низки творiв – словом, як казав Єфремов, «був його вiрним alter ego». Це аж нiяк не означае, що Панас Мирний е «творивом» Івана Бiлика, але навряд чи без Бiлика Мирний став би таким, яким ми його знаемо. Принаймнi не пiдлягае сумнiву, що саме старший брат пiдштовхнув молодшого до лiтературноi працi.

У 1863 р.

Панас, так само як i брат, заводить собi зошит, куди записуе народнi казки, пiснi, прислiв'я, конспектуе iсторичнi примiтки до Пушкiновоi «Полтави» тощо. У цьому ж таки роцi, якраз тодi, коли мiнiстр внутрiшнiх справ Росiйськоi iмперii Петро Валуев видав секретний циркуляр, в якому було сказано, що «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может», вiн укладае словник украiнськоi мови. Письменник буде збирати уснопоетичнi пам'ятки й перегодом. Та й своi власнi поезii Мирний не раз майстерно стилiзував пiд народну пiсню: «Ой залетiв соколонько / На чужую сторононьку, / На чужую сторононьку / На крутую та гiроньку. / Та й заквилив соколонько / До схiд сонця ранiсiнько…» «Мирний, – слушно зазначав Сергiй Єфремов, коментуючи цю поезiю, – як знавець народноi пiснi, добре засвоiв ii форму, ii технiчнi засоби та типовi звороти i в своiх наслiдуваннях поводиться все ж вiльно, невимушено, з тiею грацiею, що й народнiй пiснi такого надае чару».