Панас Мирний

Попри те, що вiн був одним з найбiльш плiдних украiнських письменникiв своеi доби, написавши 718 оригiнальних та перекладних поезiй, 9 драм, 69 великих та малих прозових творiв, 40 прозових уривкiв без назв – усього понад тисячу творiв, левова частка його доробку залишилася в рукописах, i це давало пiдставу стверджувати, нiбито за чотири десятилiття своеi лiтературноi працi вiн написав не так уже й багато. Та й те, що вдалося надрукувати, було мало приступним. Наприклад, повiсть «Лихi люди», опублiкована Михайлом Драгомановим (без зазначення iменi автора) в Женевi 1877 р.

, та роман «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?», який з'явився там-таки 1880 р., на територii Росiйськоi iмперii перебували пiд забороною: в «Алфавитном каталоге изданиям на русском языке, запрещенным к обращению и перепечатанию в России», укладеному Головним управлiнням у справах друку Мiнiстерства внутрiшнiх справ Росii, вони фiгурують поруч iз творами Герцена, Гоголя, Маркса, Радiщева, Чернишевського, Шевченка та iнших. Роман «Хiба ревуть воли…» був заборонений i в Австро-Угорськiй iмперii. Цi твори знали передовсiм у колах радикальноi украiнськоi iнтелiгенцii. Скажiмо, Олена Пчiлка згадувала, як Іван Бiлик iще з рукопису читав у iхнiй родинi першу половину роману «Хiба ревуть воли…», коли приiздив iз Житомира до них на Волинь у службових справах, а сам Мирний у листi до Олександри Шейдеман вiд 7 сiчня 1889 р. писав про те, що читав повiсть «Лихi люди» полтавським знайомим. Недаром свого часу Богдан Лепкий висловив таке припущення: коли помiчник попечителя Киiвського навчального округу Михайло Юзефович у своему меморандумi iмператоровi Олександру II (цей меморандум став безпосереднiм приводом до появи Емського указу вiд 18 (30) травня 1876 р. про заборону украiнськоi мови) писав про те, що «сучасне украiнство есть “ничто иное, как попытка, которой маскируется чистейший социализм”, – так виглядае, наче то вiн головно Мирного мав на думцi. Бо соцiалiзм в розумiнню усяких Юзефовичiв, це бунтарство, а Мирний дiйсно бунтар. Його iдеологiя наскрiзь бунтарська». Роман «Хiба ревуть воли…» знали також студенти й гiмназисти, хоч за його читання можна було запросто опинитися за дверима навчального закладу з «вовчим бiлетом». «Хто не згадае зi своiх студентських рокiв отсiеi товстенькоi книжки женевського видання? – риторично питав Олександр Грушевський у 1918 р.