Григорій Квітка-Основ'яненко

Дуже хочу бути архiереем у Воронежi, приiду в Острогозьк, то i його проклену разом з Пугачовим, сирiч вiддам його сатанi на погибель тiла, щоб дух спасся[10 - Останнi слова взято з Першого послання св. апостола Павла до коринтян, 5: 5.]. Не май через мене спокуси[11 - Парафраза Євангелii вiд св. Луки, 7:23. Пор.: «І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!».]. Ченцям не заборонено жартувати». До речi, оцю звичку грайливо поеднувати крайнощi письменник збереже на все життя. Кажуть, нiбито на його робочому столi в основ'янському кабiнетi поруч з молитовником красувалася чорнильниця, що зображала ченця-пустельника, який несе снiп, а звiдти виглядають нiжки юноi селянки.

Та й Квiтчине послушництво було досить-таки «вiльним». У його келii стояло фортеп'яно, на якому молодий послушник, котрий дуже любив музику, особливо нiжнi звуки флейти, складав духовнi концерти. Квiтка часто бував удома, брав участь у всiляких громадських заходах. Наприклад, 17 сiчня 1805 р. вiн був присутнiй на пишнiй церемонii вiдкриття Харкiвського iмператорського унiверситету: феерична iлюмiнацiя, розкiшне пошанування публiки, чудова ораторiя, емблематичний апофеоз – iмператор Олександр І у шатах Марса подае руку Аполлоновi… Напевно, на цю урочистiсть його взяв iз собою Христофор Сулима, з яким молодий послушник не раз iздив з монастиря до мiста. У 1866 р. Григорiй Данилевський писав, що харкiвськi старожили ще й досi пам'ятають, як Квiтка «в чорному смиренницькому вбраннi iздив, стоячи на позадках карети преосвященного». На вiдкриттi унiверситету епископ Сулима виголошував промову. Крiм нього, виступали також попечитель унiверситету граф Северин Осипович Потоцький та ректор Харкiвського колегiуму Андрiй Прокопович, який казав: «Настав свiтлий день жаданого благополуччя щасливоi Украiни. Запаленi премудрими монархами зорi просвiти вiд сьогоднi будуть сяяти в цьому мiстi у всiй своiй красi». Мабуть, саме «зорi просвiти» поступово перетворили Харкiв не тiльки на «украiнськi Афiни», але й, за словами вiдомого бременського мандрiвника Йоганна Георга Коля, який докладно описав рiдне Квiтчине мiсто в другiй частинi своеi книги «Reisen im Inneren von Ruffland und Polen»[12 - «Поiздка до внутрiшньоi Росii та Польщi» (нiм. ).], на «одне з найцiкавiших i найважливiших» мiст усiеi Росiйськоi iмперii. Вiдтодi воно починае стрiмко розвиватися, i Квiтка вже пiд кiнець життя, описавши красу, велич, розкiш i блиск Харкова, вигукне: «Столиця, слово честi, столиця!..