Григорій Квітка-Основ'яненко

, пiд час Успенського ярмарку, у двоповерховiй дерев'янiй прибудовi до генерал-губернаторського палацу, зведенiй iще 1786 p., щоб iмператриця Катерина II пiд час вiдвiдин Харкова 11 червня 1787 р. могла зустрiтися з мiсцевими дворянами й чиновниками, була зiграна перша вистава. Нею стала комедiя в трьох дiях Якова Княжнiна «Неудачный примиритель, или Без обеду домой еду». Крiм неi, на сценi Харкiвського театру йшли комедii того ж таки Княжнiна «Хвастун» (наслiдування комедii де Брюйе «L'important de cour») та «Сбитенщик», «Вздорщина» Олександра Сумарокова, «Недоросль» Дениса Фонвiзiна, одноактна опера-буф Еджiдiо Дулi «Два охотника и молочница» («Les deux chasseurs et la laitiere»), комiчна опера-парад Андре Гретрi «Говорящая картина» («Le Tableau parlant») тощо.

Спершу в театрi грали тiльки аматори, здебiльшого молодi мiсцевi чиновники, до того ж не було жодноi жiнки. «Боже мене збав бути актрисою! – переказував Квiтка слова тих панiй, яким пропонували грати на сценi. – У нуждi буду заробляти шматок хлiба, а на неславу не пiду». Першою актрисою стала дуже вродлива циганка Єлизавета Гаврилiвна Москвичова, яку харкiв'яни називали просто Лiзкою. Особливо вдало вона виступала в ролi Анюти в комiчнiй оперi Олександра Аблесимова «Мельник – колдун, обманщик и сват». Може, саме ii перегодом згадае один з персонажiв Квiтчиноi комедii «Приезжий из столицы», мовляв, головнi дiйовi особи не повиннi танцювати на сценi. «Виняток цей дозволений самому тiльки мельниковi, зважаючи на те, що вiн тут напiвп'яний. А в нас протанцюе Лiза, маленька шельмочка», пiд звуки пiснi «Я цыганка молодая». У 1795 р. в iсторii Харкiвського театру розпочинаеться етап антрепризи – власником театру став колишнiй актор Санкт-Петербурзького iмператорського театру Трохим Васильович Константинов. На ту пору, як писав Квiтка, «трупа була невелика, усього шестеро акторiв та три актриси, але вони були згармонiйованi якнайкраще». Крiм того, з'явилися пишнi костюми, новi декорацii, новi п'еси, наприклад, комедiя Вольтера «Нанина, или Побежденное предрассуждение» («Nanine, ou le Pejuge vaincu»). Чи не найбiльшим досягненням цiеi трупи була трагедiя «Беверлей», пiсля якоi, за словами Квiтки, Константинов, який грав головну роль, «бував хворий днiв зо три». Але вже в листопадi 1796 р., по смертi iмператрицi Катерини II, коли була оголошена десятимiсячна державна жалоба, театр припинив свое iснування. Пiсля цього в Харковi виступали тiльки гастролери.