Григорій Квітка-Основ'яненко

настоятелем цього монастиря буде дядько нашого письменника Наркис Квiтка), де юнак постригся в ченцi пiд iм'ям Онуфрiя. За якийсь час молодий чернець вирушив до «руського Єрусалима» – Киева, та по дорозi затримався в безлюднiй мальовничiй мiсцинi Дикого Поля. Тут отець Онуфрiй збудував собi скит (перегодом, у 1673 р., на цьому мiсцi виникне Старо-Харкiвський Преображенський, або Курязький, монастир). Тим часом доля його старшого брата Андрiя була не менш карколомна. Коли польська влада почала переслiдувати боярина Афанасiя, його вiрний слуга сховав Андрiя й пiд виглядом прошака сяк-так допровадив до Киева.

Там iх прийняв добрий пан Ясенковський. Старий слуга невдовзi помер, так i не встигнувши розповiсти, що вони за люди. Сам же хлопець знав про себе тiльки те, що звати його Андрiем, а батька всi звали «боярин». При хлопцевi був «довгий ланцюжок iз чистого золота» (цю сiмейну релiквiю все життя буде носити сам Квiтка-Основ'яненко), а на хрестi, даному йому при хрещеннi, можна було прочитати, що iм'я боярина – Афанасiй. Ото й усе. Ясенковський нiяк не мiг вирiшити, як же наректи хлопця. І тодi його донька запропонувала назвати малого Квiткою, бо вiн був красивий, мов квiтка. Ясенковський доповiв про цього прибульця киiвському воеводi, якому хлопець дуже сподобався, i вiн мав намiр зробити його своiм ловчим. Та ще бiльше хлопець припав до душi панi воеводовiй, що була православною руською шляхтянкою. Вона випросила малого Андрiя для розваги своеi трирiчноi донечки Масi. Вiдтодi Андрiй i Мася зростали разом i, коли стали дорослi, палко полюбили одне одного. У цей час несподiвано помирае панi воеводова, а батько хоче видати панночку Масю замiж за якогось старого кракiвського сановника. Юнак i дiвчина тiкають iз Киева, таемно вiнчаються в Борисполi, а далi разом iз дрiбкою вiрних козакiв, переживши чимало пригод, вирушають у Дике Поле. Аж тут Масi прийшла пора народжувати, i валка зупинилась на тiй мiсцинi, яка отримае назву Основа. Люди почали потроху обживатись на новому мiсцi, а одного разу Андрiй Квiтка з Божоi ласки зустрiв бiля лiсового джерела свого брата Григорiя – теперiшнього отця Онуфрiя. І цього ж таки дня в Андрiя та Масi народився син. Григорiй порадив назвати його Афанасiем, адже це було 5(18) липня, коли Церква вшановуе пам'ять преподобного Афанасiя Афонського. Ось вiд цього сина Андрiя та Масi, який згодом став суддею Харкiвського слобiдського полку, i походить рiд Квiток. Так завершуе свiй «старовинний переказ» Квiтка-Основ'яненко.