Григорій Квітка-Основ'яненко

Досить пригадати хоч би те, що бабуня письменника, дружина Івана Григоровича Квiтки, Парасковiя Андрiiвна Горленко, доводилася рiдною сестрою видатному церковному дiячевi, проповiдниковi й поету, авторовi драми-моралiте «Вiйна семи рятiвних чеснот iз сiмома грiхами смертними» святителю Йоасафовi Горленку Горленко був вихованцем Киево-Могилянськоi академii, пiсля закiнчення якоi тут-таки викладав, потому став настоятелем знаменитого Лубенського Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, потiм з волi iмператрицi Єлизавети Петрiвни – намiсником Троiце-Сергiевоi лаври, i нарештi – епископом величезноi Белгородськоi та Обоянськоi епархii, в якiй було понад тисячу приходiв.

За часiв свого архiпастирства Горленко часто гостював у сестри. Наприклад, у 1751 р. вiн тривалий час жив на Основi, оскiльки сюди прибула його мати Марiя Данилiвна Апостол-Горленко. Саме сестрi Йоасаф Горленко незадовго до смертi признавався, що суворi аскетичнi подвиги юностi пiдiрвали його здоров'я й не дають тепер змоги дожити вiку. Улюбленим племiнником святителя Йоасафа був син Парасковii Андрiiвни й рiдний дядько Квiтки-Основ'яненка Микола, який 1 березня 1752 р. постригся в ченцi пiд iм'ям Наркис (цього ж таки року Горленко висвятив його в iеродиякони), а впродовж 1770—1788 pp. був настоятелем Курязького монастиря й чимало зробив для процвiтання цiеi обителi. Як писав Квiтка-Основ'яненко в 1838 p.: «Іконостас Преображенськоi церкви з прикрасами, якi збереглися й дотепер, дзвiниця та огорожа довкола всього монастиря створенi стараннями й коштом останнього архiмандрита того монастиря Наркиса Квiтки…». А ще вiн залишив прецiкавi «келiйнi записки» про святителя Йоасафа. Останнi роки життя (1789—1792) Наркис числився «на покоi» в Харкiвському Покровському монастирi, а жив на Основi. Очевидно, саме в цей час вiн не раз спiлкувався з майбутнiм письменником, справивши на його свiтогляд помiтний вплив. Тут-таки, на Основi, Наркис Квiтка й помер 23 березня 1792 р. (похований за дозволом преосвященного Феоктиста Мочульського пiд алтарем прихiдськоi церкви). Додаймо й те, що доньки Григорiя Семеновича Квiтки – Марiя, яка постриглась у черницi пiсля смертi свого чоловiка – бунчукового товариша Василя Андрiйовича Гамалii, та Феодосiя – були iгуменями Хорошiвського Воскресенського монастиря, розташованого неподалiк Харкова. Вступаючи до цiеi обителi, вони, як свiдчив Квiтка-Основ'яненко, «приносили iз собою значнi кошти», зважаючи на що Хорошiвський монастир був «благоподобно влаштований».