Мирослав Скорик

Його вчителькою з фортепiано стала учениця Сергiя Рахманiнова Валентина Ксенофонтiвна Канторова, що теж опинилась у бiльшовицькому засланнi в часи, коли, за дотепним i популярним виразом «центр культури й духовностi на 1/6 земноi кулi перемiстився у Сибiр i Соловки». Захоплення музикою не обмежуеться лише грою на фортепiано: вiн бере уроки скрипки в iншого полiтв’язня, родом зi Львова, Володимира Гавриловича Панасюка, котрий був тодi викладачем музичноi школи на засланнi. Тодi ж вiн пробуе писати i своi першi п’еси.

До Львова з Сибiру Скорик повертаеться аж 1955 року (на щастя, вiн мав «чистий» паспорт i мiг виiхати, на вiдмiну вiд батькiв, яким довелося чекати ще два роки). Тодi ж вступае на перший курс Львiвськоi державноi консерваторii iменi М. Лисенка по класу композицii, навчаеться спочатку в Станiслава Людкевича, потiм два роки – в класi Романа Сiмовича, а згодом – Адама Солтиса, в класi якого завершуе навчання в 1960 роцi. Уже раннi твори для фортепiано – серед них цикл «У Карпатах» – засвiдчили сильний i оригiнальний талант молодого музиканта.

Його дипломною роботою з композицii стала кантата «Весна» на слова Івана Франка, котра i до сьогоднi з великим успiхом виконуеться в хорових програмах сучасноi музики та входить у постiйний репертуар навчальних i професiйних колективiв. Паралельно вiн навчаеться на теоретичному вiддiленнi i в тому ж 1960 роцi захищае дипломну роботу на тему «Ладова система Сергiя Прокоф’ева» в класi С. Людкевича. Пiсля завершення навчання Скорик вступае до аспiрантури Московськоi державноi консерваторii iменi П.

Чайковського в клас професора Дмитра Кабалевського, яку закiнчуе 1964 року двома творами – симфонiчною поемою «Сильнiше смертi» та кантатою «Людина» на вiршi литовського поета Едуардаса Межелайтiса. На основi дипломноi роботи 1967 року захищае кандидатську дисертацiю.

З 1963 року Скорик починае працювати викладачем Львiвськоi консерваторii на кафедрi теорii музики i композицii й одразу опиняеться в гущавинi культурних подiй.

У 1963 роцi вступае до Спiлки композиторiв Украiни, що засвiдчило стрiмкий злет кар’ери i визнання його таланту – адже вiн став наймолодшим членом цiеi творчоi органiзацii. Проте позицiя суто академiчного музиканта не зовсiм влаштовувала Скорика: в цi роки вiн органiзовуе естрадний ансамбль «Веселi скрипки», для якого пише пiснi й iнструментальнi твори, руйнуючи офiцiозний штамп радянських масових пiсень i розпочавши нову лiнiю украiнськоi естради.