Беззаперечна правда

Попри те, що я почав здобувати статус, менi зовсiм не вдавалося заводити стосунки з дiвчатами. Вони менi подобались, але я зовсiм не розумiв, як сказати iм про це. Одного разу я дивився, як дiвчата стрибали через скакалку, вони менi сподобались i я захотiв пострибати з ними. Тож я почав iх дражнити, i тут, просто на рiвнiй дорозi цi п’ятикласницi стали лупцювати мене. Я валяв iз ними дурня, але вони сприйняли все всерйоз i просто напали на мене зненацька. Я занадто пiзно серйозно задумався навчитись давати здачi.

На той момент, хто б не пiдiйшов й не спробував би взяти верх надi мною – будь-хто вигравав. Я не хотiв iз ними битися.

Нi для моеi матерi, нi для сестри не було секретом те, що я грабував i вiв антисоцiальний спосiб життя, щоб заробити нам грошей. Вони бачили мiй гарний одяг, i я приносив iм iжу – пiцу, бургер Кiнг i МакДональдс. Моя мати знала, що нiчим добрим я не займаюсь, але тодi вже пiзно було мене перевчати. Я став дитиною вулиць. Вона думала, що я злочинець i що я погано закiнчу.

Певна рiч, вона вже бачила таке ранiше – дiтей, як я, i що з того виходило. Я крав що завгодно i в кого завгодно. Для мене не було жодних перешкод.

Моя мама визнавала за краще жебракувати. Мене бентежило те, якою занадто чесною вона була. Вона завжди випрошувала грошi; просто вона такою вродилась. Я давав багато грошей сестрi на наше господарство, щоб вона допомагала мамi. Інодi я давав мамi сотню баксiв, але вона не повертала iх менi. Вона зовсiм мене не поважала. Я говорив: «Ма, ти винна менi трохи грошей».

А вона просто вiдповiдала: «Та ти менi життям зобов’язаний, малий. Не збираюсь тобi нiчого повертати».

Великi дiти з нашоi округи знали, що я краду, тож вони вiдбирали в мене грошi, прикраси й мое взуття, а я боявся говорити про це мамi. Я просто не знав, що менi робити. Вони били мене i вiдбирали у мене голубiв – вони знали, що всi цi знущання надi мною зiйдуть iм з рук. Баркiм не навчив мене битися. Вiн просто навчив мене одягатися в гарний одяг i мити дупу. Зазвичай, коли хтось кричав на мене на вулицi або гнався за мною, я просто кидав своi речi й тiкав.

Тож надi мною знову знущалися, але тепер я був бiльш примiтним.

Я ставав старшим, i менi завжди хотiлось бути в центрi уваги. Менi хотiлось бути тим пацаном, який говорить всяку фiгню типу: «Я тут найкрутiший на районi», «У мене найкращi пташки». Я хотiв неодмiнно бути тим вуличним пацаном, дотепно балакаючим бичком, але… я був для того занадто сором’язливий i незграбний.