Беззаперечна правда

 – Можливо, якщо ти прийдеш до тями й перестанеш вести себе як придурок, продемонструвавши хоч трохи поваги, я буду працювати з тобою.

Тож я справдi почав докладати зусиль, щоб взяти себе в руки. Я думаю, що я найдурнiший хлопець у свiтi, коли справа доходить до схоластики, але я отримав свою зiрку пошани i говорив «так, сер» та «нi, мем» усiм, ставши просто зразковим громадянином, так сильно я хотiв битися зi Стюартом. Це забрало у мене цiлий мiсяць, але врештi-решт я заробив достатньо кредитiв, щоб пiти.

Усi iншi дiти прийшли подивитися, чи зможу я надерти йому дупу. Я був абсолютно впевнений, що знищу його i що всi будуть стелитися менi пiд ноги.

Я вiдразу ж почав молотити руками i наносити йому купу ударiв, а вiн натомiсть просто прикривався. Я б’ю його з кулака i лупцюю по-всякому, а вiн раптово прослизае повз мене i перiщить мене просто в живiт. «Бух… Уффффф… Уффффф…». Я виблював усе, що з’iв за останнi два роки. Що це була за чортiвня? Я замислився. Я тодi не знав нiчого про бокс.

Тепер я знаю, що якщо тебе б’ють у живiт, то ти просто втратиш дихання на пару секунд, але воно швидко вiдновиться. Тодi я цього ще не знав. Я справдi думав, що нiколи бiльше не зможу дихати й помру. Я вiдчайдушно намагався вдихнути, але все, що я мiг зробити, це блювати ще i ще. Це було просто неймовiрно жахлива чортiвня.

– Вставай i провалюй, – гаркнув вiн.

Пiсля того, як усi пiшли, я пiдiйшов до нього дуже присоромленим.

– Вибачте, сер, а ви не могли б навчити мене цьому? – запитав я.

 – Я подумав, що коли повернусь до Браунсвiля, зможу вдарити якогось шибздика в живiт, i той впаде, а я зможу залiзти до нього в кишенi.

Ось де тодi були моi думки. Мабуть, вiн побачив у менi щось таке, що йому сподобалося, тому що пiсля нашого другого сеансу вiн сказав менi: «То ти справдi хочеш цим займатися?»

Тож ми почали регулярно тренуватися. А пiсля наших тренувань я повертався до своеi кiмнати i всю нiч боксував зi своею тiнню. Я ставав усе кращим.

Тодi я цього ще не знав, але пiд час одного з наших спарингiв я вдарив Боббi джебом i зламав йому нiс, мало не збивши його з нiг. Наступного тиждня вiн взяв вiдгул, щоб мати змогу вичухатися вдома.

Пiсля декiлькох мiсяцiв тренувань я зателефонував мамi i попросив Боббi поговорити з нею по телефону. «Скажи iй, скажи iй», – просив я. Я хотiв, щоб вiн сказав iй, який iз мене вийшов хороший учень. Я просто хотiв, щоб вона знала, що я на щось здатен.