Беззаперечна правда

Навiть перед обличчям своеi загибелi я не мiг приборкати свою зверхнiсть. Усi тi речi, про якi вони написали в тому звiтi: роздавання грошей та iндикiв, турбота про людей, пiклування про слабких та немiчних – я робив усе це, але робив не тому, що був скромним, а тому, що хотiв вдаватися скромним. Вiдчайдушно й усiею душею я бажав бути смиренним, але жодноi смиренноi кiстки в менi не було.

Отже, озброiвшись усiма цими особистими характеристиками на мене, 26 березня 1992 року ми з’явилися до суду суддi Патрiсii Гiффорд для винесення менi вироку.

Свiдкам було дозволено увiйти, i Вiнс Фуллер розпочав процес, покликавши на трибуну Ллойда Брiджеса – виконавчого директора житлового центру «Рiверсайд» в Індiанаполiсi. Моя команда захисту стверджувала, що замiсть тюремного ув’язнення мое покарання слiд було б вiдкласти, а мене вiдправити вiдбувати свiй випробувальний термiн до реабiлiтацiйного центру, де я мiг би поеднувати особисту терапiю з громадськими роботами. Колишнiй мiнiстр Брiджес керував саме такою програмою. Вiн засвiдчив, що, безумовно, розгляне мою кандидатуру в свiй центр першочергово.

Проте помiчник прокурора змусив Брiджеса розповiсти, що нещодавно з його реабiлiтацiйного центру було скоено чотири втечi. А пiсля того, як вона натиснула на мiнiстра, щоб той зiзнався, що вiн розмовляв зi мною в моему особняку в Огайо i що ми сплатили за його авiаперелiт – та iдея померла тiльки-но народившись. Тож тепер все зводилося до того, який термiн менi призначить Мiс Шибениця.

Фуллер пiдiйшов до лавки. Настав його час продемонструвати свою магiю доларових мiльйонiв. Однак вiн натомiсть почав плести своi звичнi нiсенiтницi. «Тайсон прийшов до нас переобтяжений життевим багажем. Преса його паплюжила. Жодного дня не проходило без того, щоб вони не переймались його недолiками. Це не той Тайсон, якого я знаю. Тайсон, якого я знаю, то чуйна, уважна та турботлива людина. Яким би несамовитим вiн не був на ринзi, але вся та лють зникае, щойно вiн покидае ринг».

Тож ця промова була далека вiд гiпербол Дона Кiнга, але вона була непоганою. За винятком того, що Фуллер щойно провiв увесь процес, зображуючи мене диким звiром та грубим занудою, в якого в головi лише сексуальне задоволення.

Потiм Фуллер перевiв розмову на мое бiдне дитинство та мое усиновлення легендарним тренером з боксу Касом Д’Аманто.

«Але в цьому е дещиця трагедii, – провадив вiн. – Д’Аманто зосередився виключно на боксi.