Беззаперечна правда

Я знав, що бiльше нiхто нiколи не зчепиться зi мною.

Кас був не просто тренером iз боксу. Вiн прищепив менi так багато цiнностей. Вiн був схожий на якогось гуру, завжди говорив такi речi, якi змушували мене задуматися.

«Не мае значення, що тобi говорять, не мае значення, якi виправдання чи пояснення вони дають. Те, що людина робить, врештi-решт, – ось те, що було в неi на думцi».

Або: «Я не творець. Те, що я роблю – це вiдкриваю i виявляю. Моя робота – взяти iскру i роздути ii. Живити вогонь, доки вiн не перетвориться на ревучу ватру».

Вiн мiг подiлитися мудрiстю в самих буденних ситуацiях. Камiлла вважала дуже важливим, щоб хлопцi брали участь у хатнiх справах. Я ж ненавидiв займатися хатньою роботою, настiльки зосередженим я був на боксi. Одного разу Кас пiдiйшов до мене:

– Знаеш, Камiлла дуже хоче, щоб ти брав участь у хатнiх справах. Я б на то не зважав, але ти маеш цим займатися, бо газдування зробить iз тебе найкращого боксера.

– І як прибирання смiття зробить iз мене найкращого боксера? – скривився я.

– Бо робити те, що ти ненавидиш робити, так само палко, як робиш свою улюблену справу – це хороша пiдготовка для того, хто прагне до величi.

Вiдтодi Камiллi бiльше нiколи не доводилося нагадувати менi про те, що я повинен робити свою роботу по дому. Одного разу Кас покликав мене до кiмнати, де вiн сидiв:

– Ти боiшся бiлих людей? – запитав вiн нi сiло нi впало. – Ти один iз тих хлопцiв? Боiшся всi цi вуса i бороди? Менi доводилось бувати серед чорних бiйцiв, якi боялись вдарити бiлу людину.

Це смiшно, але у мене перед носом був Кас, який говорив не боятися, але мене лякав той тон, яким вiн сказав менi не боятися.

Кас завжди був гранично серйозний i нiколи не посмiхався. Вiн поводився зi мною не як iз пiдлiтком. Вiн завше поводився так, наче у нас була мiсiя, яку ми мали пройти. Тренуючись день у день, ми думали лише про одне. Вiн дав менi мету. Нiколи в життi у мене не було такого почуття, за виключенням хiба тих днiв, коли я планував крадiжку.

Час вiд часу траплялися речi, якi робили нашу мету бiльш реальною. Одного разу до Кетскiлла приiхав тренуватися Вiлфред Бенiтес. Я був у захватi. Я просто фанатiв вiд нього. Я бачив, як вiн б’еться по телевiзору, i просто шаленiв, спостерiгаючи за його поединками. Це виглядало так, нiби вiн рухаеться за радаром; вiн бив людей iз заплющеними очима. Воiстину майстер. І вiн принiс iз собою свiй чемпiонський пояс.