Беззаперечна правда

Вона просто дивилася на мене, коли я говорив про себе, як про Бога.

– Ти пам’ятаеш Джо Луiса? Завжди знайдеться хтось краще, синку, – сказала вона.

Я подивився на неi у вiдповiдь:

– Зi мною такого нiколи не трапиться, – холодно вiдказав я. – Я той, хто краще за всiх iнших. Саме так.

Я говорив це на повному серйозi, тому що вiрив цьому всiею душею, пiсля всього того промивання менi мiзкiв Касом. Моя мати нiколи ранiше не бачила мене таким. Я завжди був пiдступним i дивився на свiт з-пiд лоба. Тепер у мене були гiднiсть i гордiсть.

Ранiше вiд мене тхло травою або спиртним. Тепер я мав накачане тiло i виглядав бездоганно. Я був готовий битися з цiлим свiтом.

– У всьому свiтi немае людини, яка могла б перемогти мене, ма. Ось побачиш, твiй хлопчик стане чемпiоном свiту, – похвалився я.

– Синку, ти маеш бути скромним. Нi, ти нескромний, ти нескромний… – захитала вона головою.

У мене була з собою моя маленька сумочка, i я дiстав iз неi вирiзки фотографiй, де менi вручали золоту медаль, i простягнув iх iй.

– Ось, мам. Почитай про мене

– Я прочитаю пiзнiше, – сказала вона.

Решту ночi вона не розмовляла зi мною. Вона просто щось бурмотiла. Вона просто дивилася на мене з тривогою, немов запитуючи: «Що цi бiлi люди роблять з тобою?»

Тож я повернувся до Кетскiллу, почуваючи себе на вершинi свiту. Там я був розбещеною дитиною з вище середнього класу. Через кiлька мiсяцiв пiсля цього Кас сказав менi, що моя мати захворiла. Вiн не став вдаватися до подробиць, але мiй соцiальний працiвник дiзнався, що у моеi матерi був рак на останнiй стадii.

Того самого дня, коли Кас розповiв менi про це, менi подзвонила сестра.

– Пiди провiдай маму, – сказала вона. – Вона погано себе почувае.

Я був у матерi кiлька тижнiв до того, як менi подзвонила сестра, i знав, що у мами трапився iнсульт i ii око з одного боку було нiби опущене, але я не знав нiчого про те, що у неi рак. Єдиний рак, про який я знав, це хiба знак гороскопу, пiд яким я народився. Я знав, що щось не так, але не знав, що це мае якесь вiдношення до смертi.

Проте, коли я потрапив до лiкарнi, на мене чекав сильний шок. Моя мати лежала на лiжку i стогнала, будучи у повному зацiпенiннi. Було боляче навiть просто дивитися на неi. Їi очi запали, шкiра туго обтягувала череп, i вона вся була надзвичайно худою. Простирадло звалилося з неi, i з-пiд нього було видно частину ii оголених грудей. Я поцiлував ii i поправив ковдру. Я просто не знав, що менi робити.