Толока. Краєвид з вікна хати

Зберiгання книжки за iконою i зачитування з неi вiрша Шевченка «Молитва» ототожнюе рядки Шевченка з Богоданим текстом (Бiблiйний мотив).

КАТЕРИНА розгортае «Захалявну книжку», але читае, не пiдглядаючи в текст – напам’ять. КАТЕРИНА звертаеться до iкони Божоi Матерi.

КАТЕРИНА

Зло начинающих спини,

У пута кутii не куй,

В склепи глибокi не муруй.

У кiмнатi порожньо. Лише лiжко i стiлець. Звучать слова вiршу Тараса Шевченка «Молитва». Нiч. Собака ЛАТКА не заважае КАТЕРИНІ, не порушуе тишу.

КАТЕРИНА

А доброзиждущим рукам

І покажи, i поможи,

Святую силу ниспошли.

З iкони на КАТЕРИНУ i ЛАТКУ дивиться Божа Матiр з немовлям.

КАТЕРИНА

А чистих серцем? – Коло iх

Постави ангели своi

І чистоту iх соблюди.

А всiм нам вкупi на землi

Єдиномислiе подай

І братолюбiе пошли.

Степ

Нiчний степ стереже кам’яний скiфський воiн. Гурт жiнок i дiвчат стережуть собаками, наче отару або табун.

Охоронцi чекають команди вiд двох вершникiв, якi у свiтлi вогнищ вибирають собi на втiху пару красунь з трьох десяткiв бранок.

Охорона батогами пiдiймае отару. Жiнки та дiвчата не вiдривають поглядiв вiд вершникiв. Жiнки ховають дiвчат, але марно. Вершники кружляють навколо отари, вибираючи собi здобич.

КАЙСАК-БАБАЙ нарештi вказуе на одну з дiвчат. У вiдповiдь на опiр охоронець заспокоюе дiвча шкiряним ногаем, а разом нею – i старшу жiнку, яка не вiддае доньку охоронцям. КАЙСАК-БАБАЙ перекидае дiвча через гриву коня, заламуе руки.

Другий вершник тим часом вже «хрестить» арканом iншу неслухнянку – КАТЕРИНУ.

КАЙСАК-БАБАЙ смiеться i розвертае коня. Вiн зникае в темрявi разом iз бранкою.

Другий вершник, накинувши зашморг на шию КАТЕРИНИ, тягне ii з кола, окресленого вогнищами, у нiч.

КАТЕРИНА задихаеться – вершник не послабляе аркана, щоби дiвчина не могла розпустити зашморг. КАТЕРИНА рветься на волю – у нiч, у степ. Зашморг тягне ii слiдом за вершником. Вершнику добре знайома ця весела гра – приборкати дике перелякане лоша, яке ледь тримаеться на ногах.

Лише КАТЕРИНА падае на землю, зашморг пiдiймае ii на ноги. Вершник смiеться – то попускае аркан, то натягуе його.

На якусь мить зашморг послаблюе свiй тиск. КАТЕРИНА кидаеться за кущ. Їй вдаеться заплутати аркан в колючих гiлках. Вершник повертаеться. Слухняний кiнь долае останнi кроки до КАТЕРИНИ.

Вершник бачить дiвчину крiзь листя i лише тодi помiчае, що це не дiвчина, а хлопець.