Римські цифри

Найважчi з них – довiдник практикуючого лiкаря та промови видатних росiйських адвокатiв. Володимир Федорович тим часом пакував речi Михайлика – iх, як не дивно, було найбiльше.

– Ваша верхняя Кацапетiвка зачекае, нiкуди не подiнеться, – упевнено сказав Володимир Федорович. – Спiшити нiкуди, головне – нiчого не забути. Все-таки не в «нижне» якесь збираетеся, а у «верхне». Статус зобовязуе.

– Згоден, Володимире Федеровичу, дорогий. Моя мама каже: все мае бути як годиться.

– Ну, що вони – переживають? Балашiвка на мiсцi?

– Дякую, все гаразд.

– Не переживають, що надовго вiд’iжджаете?

Самуiл вiдповiв не одразу – мабуть, тому, що саме взявся за нову пачку з дитячими книжками:

– Гадаю, переживають…

І додав весело:

– Три роки – це зовсiм недовго, запевняю вас. Як-небудь i у вiдпустку до Харкова постараемося вирватися.

«Майже стiльки, скiльки ми пробули в евакуацii, – мовчки заперечив Володимир Федорович.

– Може, собаку мае сенс завести? – спитав вiн, щоби не заперечувати вголос. – Село е село, аллах його забирай. Хоч i верхне. Вам би собака на господарствi не завадив. А так вся надiя – на вашу Надiю, якщо я вiрно зрозумiв.

Самуiл скрикнув гидливо:

– Собака у хатi?

І одразу ж додав:

– Та хоч i надворi. Я сам буду сторожувати, аби тiльки не смердiло псиною.

Михайлик вiдiрвався вiд гри i смачно повторив нове слово кiлька разiв, наголошуючи на «с»:

– Псиною! Псиною! Псиною! Псиною!

«Якi ви Антошо, слова промовляете! – напевне сказала б Клара, але i вона, i Марiя Ісаакiвна були на комунальнiй кухнi.

VIII

На травневi свята Михайлик дуже налякав матусю i навiть Володимира Федоровича, якого взагалi-то нiколи не лякав. Коли Клара повернулася, здаеться, з бiблiотеки, Марiя Ісаакiвна зустрiла ii бiльш занепокоеною, нiж зазвичай.

– Кларо, дитина щось просить, а я нiчого зрозумiти не можу.

– Мамо, – здивувалася Клара, – Мiтусик уже досить добре розмовляе. Як можна його не зрозумiти?

– Ну так сама у нього спитай. Бiдна дитина, навiть у мене вже сил не вистачае, а йому як же?

Клара взяла Михайлика на руки.

– Мiтусику, чого ти хочеш? Скажи матусi, не тримай у таемницi.

Михайлик був заплаканим i змученим.

– Абликоти тутенi… – заiкаючись, промовив вiн i знову заплакав.