Римські цифри

Римськi цифри

Михайло Блехман

Другий роман дилогii про родину Блехманiв. У ньому йдеться про iхне життя в украiнському селi на Полтавщинi на початку 50-х рокiв XX столiття, де Клара працюе адвокатом, а Самуiл – лiкарем. У них пiдростае син Мiша, для якого рiдною стае украiнська культура. Цей роман – своерiдний гiмн Украiни, в ньому, як i в "Вiдображення", мова йде про головне питання людського буття.

Михайло Блехман

Римськi цифри

Переклав украiнською Олег Гончаренко.

Надiйцi

Трьома ударами зловiсними

Дзвони озвались з далекiв…

І я, щоб втримати мить iстини,

Знов сковую iх ланцем слiв.

    Зiнаiда Гiппiус

Нас було неначе сплетено в гiрлянду.

    Хулiо Кортасар

Якщо не ховати обличчя вiд зiрочок, що пестять щоки, спустившись до тебе iз застудженого неба, вiдчуваеш, що ти – не один. Точнiше, не одинокий, навiть коли один. А зiрочки тодi здаються пелюстками, якi хтось обривае та й кидае сюди, донизу, i вони пестять тобi щоки ненав’язливо i нескiнченно.

І просять, примовляють:

«Не вiдкладай пера, не закривай записника. Продовжуй».

Це говорить вона, це ii голосом звертаються до мене теплi, але змерзлi зiрочки.

Наполегливо заперечуючи негатив, вони погойдувалися у повiльному летi так, аж здавалося – нiби то численнi спiвбесiдники похитували головами:

«Те, що вiдбувалося тодi, вiдобразиться i в тому, що у тебе е нинi, чого у тебе так багато… І стане тим, що iще обов’язково буде. Не бiйся свого записника. Довiрся йому.

Папiр терпить не все, чи ж тобi цього не знати, – але те, що хочеш довiрити йому ти, вiн не терпiтиме, а навпаки – оберiгатиме».

«А раптом я помилюся?…»

Вони неначе посмiхнулися:

«Помилишся, якщо закриеш записника. Але ж не закриеш?»

Вони пiдштовхують до мене чорнильницю:

«Ось твое улюблене фiолетове чорнило. Ось ручка, ще з тих часiв, якi нiколи не згадати, якщо якось раптом забути… Але ж ти не забув?…»

Я узяв подарований менi записник зi стiльця, який завжди стоiть бiля узголiв’я дивану.

Умочив ручку в чорнило, пiднiс ii до дзеркально чистоi сторiнки. І побачив там, в цьому дзеркалi, вiдображення того, про що збирався розповiсти. І менi стало зовсiм неважливо, чи будуть мене слухати. Набагато бiльше, незмiримо важливiше – розповiсти.

Зваичайно ж, записника я не закрию.

Інакше – дзеркало трiсне. Інакше його нiкому буде вiдремонтувати. Інакше не розповiм того, про що не забув i не забуду.

Звичайно ж, я не забув.