Мій рідний Макунів. 2-ге видання

Моему поколiнню, яке виховане у всеохоплюючому тоталiтарному режимi, це зрозумiти дуже непросто. З вiдомих причин, особисто я пройшов iнший шлях випробувань: недовiра, зневага, заборона на вiдповiдну працю, в окремих випадках просто насмiшка i презирство, одним словом – хамство. І цев своiй краiнi, але хiба це була краiна? Це була колонiя спочатку Царськоi Росii, а потiм пiд тоталiтарним режимом Ленiна-Сталiна.

Як я вже згадував, доля заробiтчан -емiгрантiв чекала i моiх батькiв, але iм судилося пройти через бiльш суворi випробування.

Коли мiй дiд Павло дiзнався, що тато разом з молодою дружиною вирiшили поiхати в Францiю на заробiтки, його попереднiй запал стосовно молодих дещо спав. Мама розповiдала, що дiда дуже ганьбила його рiдна сестра Галiскевичка, що вiн розганяе дiтей, i пригрозила йому, що забере тата з жiнкою до себе. Вона дiйсно хотiла це зробити, оскiльки своiх дiтей в неi не було, тим бiльше вона була багата. Виходить, що переселенкою була i рiдна сестра дiда, i теж не менш багата за дiда. Справдi, дiду стало соромно перед родиною, адже вiн мав змогу побудувати сину нову хату, на новому мiсцi i не вiддавати його в прийми до сестри. Що стосуеться виiзду на заробiтки, то туди iхали лише дуже бiднi люди, а сiм'я Бервецьких вiдносилась до iншоi категорii селян, дiд не хотiв допустити, щоб його син таке зробив. Соромно було б перед односельчанами, i робочi руки були потрiбнi на своему господарствi. В разi виiзду сина дiду самому довелося би наймати робочу силу. На той час в сiм’i дiда залишалося двi неповнолiтнi дочки—це цьоця Катруся, яка вчилась в семiнарii, цьоця Рузя (мама ІгораКоновського) i онучка Ольга, що пiсля смертi батькiв залишилась на вихованнi у дiда з бабою. Всi ii називали «наша Оля» (це Лесi Стахович мама). Леся жила в нас на вул. Червоноградськiй у Львовi. Ольга тепер живе в м. Рудки, i про неi я ще буду згадувати. Молодший син – Ігор, на якого дiд покладав великi надii, чомусь раптово охолов до роботи, робити нiчого не хотiв чи не мiг. Його навiть возили до лiкаря. Обстеживши Ігора, лiкар все зрозумiв, а дiдовi сказав, щоб”брав його в руки» i змушував бiльше працювати. Я думаю, що дiагноз лiкаря був правильний, оскiльки з нього видно, що в Ігора була сильна депресiя. Його наречену, з якою вiн мав намiр оженитися, батьки насильно видали замiж за багатшого. Як Ігор переносив цi подii, сказати трудно, але одружуватися вiн бiльше не хотiв.