Улюблені пісні XX сторіччя

Квiтка серця твого чарiвна

Розкриваеться, наче свiтання.

Приспiв:

Ти – весна моя, ти – краса моя,

Рiдне мiсто – ти любов моя!

Я твою красу наче квiт несу навiки,

У життя несу.

Кожна квiтка шепоче «люби»,

Кожне серце спiва на бульварi.

А над нами летять голуби,

Що зiйшлися навiки у парi.

Приспiв.

В наше мiсто летять солов’i,

І весну заколишуть пiснями,

Першi сливи, твоi i моi,

Зацвiли молодими садами.

Приспiв.

Як красиво i чарiвно у нашiй столицi у травнi, коли цвiтуть каштани: диво з див! Мабуть, не випадково 1965 року Киiвська кiностудiя iменi Довженка зняла лiричну комедiю «Мiсяць травень» з життя столичних студентiв.

Кiнокомедiя розповiдае про молоду студентську сiм’ю, якiй кохання допомагае долати всi життевi труднощi.

На екранi старi тролейбуси на Хрещатику, цнотливий центр, готель «Москва» (нинi «Украiна»), Палац Спорту, метро на гiрку – на Печерськ… i повсюдно багато – багато зеленi!..

Режисер Григорiй Лiпшиць i сценарист Фелiкс Миронер зумiли запросити для запису титульноi пiснi популярну спiвачку того часу Майю Крiсталiнську, яка чудово виконала «В наше мiсто приходить весна» украiнською!

Правда, у титрах прiзвище спiвачки не вказане, на той час подiбна практика була поширена, на авторськi права виконавцiв мало хто зважав… Що цiкаво, фiльм знятий росiйською мовою, а пiсня – рiдною!

Досить неприродно, чужою мовою розмовляють Микола Яковченко (у ролi коменданта гуртожитку) i Нонна Копержинська (вона ж Секлета Пилипiвна з екранiзацii «За двома зайцями»).

Вiрш до пiснi написав украiнський поет Микола Сом, а музику – Оскар Сандлер, автор легендарноi дитячоi колисковоi «Заходить до хати»… Картина «Мiсяць травень» спецiально була випущена на екрани 1 травня того ж 1965 року.

Що ж до Маiй Кристалiнськоi, вона була перлиною виконання задушевних пiсень радянськоi держави 1960–1980–х рокiв. Їi голос був кожному настiльки рiдним, милим i затишним, що глядачi на концертах вiдчували себе маленькими дiтьми.

За цей дар спiвачку називали «матусею естради». Лише обмежене коло друзiв та рiдних людей знали, чому так сумно звучить ii голос, чому виконуе лише сумнi пiснi. Мало хто знав, що незмiнна косинка на шиi спiвачки – не талiсман, не новомодна вигадка, яку вiдразу почали копiювати багато жiнок тодiшньоi держави, – вона приховувала величезну людську трагедiю. Чверть столiття спiвачка прожила, чекаючи неминучого фiналу.