Улюблені пісні XX сторіччя

Значить, вартувала того!»

«Богдан Янiвський довiряв менi всi своi прем’ернi пiснi, – каже спiвачка Леся Боровець. – У нього саме почався досить плiдний перiод спiвпрацi з його тезкою Богданом Стельмахом. Пiснi народжувалися в них, немов гриби пiсля дощу: одна краща iншоi! «Не забудь», «Є на свiтi казка», «Сум Афродiти», «Верховинська колискова», «Гуси – лебедi», «Калини квiт», «Сиве крило»… Склалися у мене досить приязнi стосунки й з Богданом Стельмахом, надзвичайно талановитим i обдарованим поетом. Йому вдавалося бути пiснетворцем разом з Мирославом Скориком, Володимиром Івасюком, Ігорем Бiлозiром, звiсно, й з Богданом Янiвським.

Жодного промаху, всi пiснi генiальнi, всi стали шлягерами. Треба сказати, що упродовж багатьох десяткiв рокiв моiм голосом звучали пiснi Стельмаха – Янiвського у виставах львiвського театру Марii Заньковецькоi, адже не таемницею е те, що обидва досить плiдно спiвпрацювали з рiзними украiнськими театрами, зокрема з нашими занькiвчанами. Серед пiсень, якi написали два Богдани – Янiвський та Стельмах, багато було дуетних, тому менi доводилося iх спiвати з рiзними львiвськими виконавцями. Варто визнати, що вiд цього тi твори лише вигравали. «Гуси – лебедi» я спiвала з обдарованим солiстом львiвськоi фiлармонii, на жаль, давно уже покiйним Тео Морозом. «Не забудь» спiвала з В’ячеславом Соколовим, «Сиве крило» – з Ігорем Левенцем».

Два кольори

Вiрш Дмитра Павличка

Музика Олександра Бiлаша

Аранжування Едварда Раковича.

Як я малим збирався навеснi

Пiти у свiт незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила менi

Червоними i чорними,

Червоними i чорними нитками.

Приспiв:

Два кольори моi, два кольори,

Оба на полотнi, в душi моiй оба,

Два кольори моi, два кольори:

Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Мене водило в безвiстi життя,

Та я вертався на своi пороги,

Переплелись, як мамине шиття,

Щасливi i сумнi моi,

Щасливi i сумнi моi дороги.

Приспiв.

Менi вiйнула в очi сивина,

Та я нiчого не везу додому,

Лиш згорточок старого полотна

І вишите мое життя,

І вишите мое життя на ньому.

Приспiв.

Високосний 1964 рiк. 29 лютого. Киiв. З’iзд комсомолу Украiни. Серед обраних у Верховнiй Радi УРСР (тодi парламентську залу використовували для компартiйних та молодiжних зiбрань) сидять i нудьгують композитор Олександр Бiлаш i поет Дмитро Павличко. Роздивляються навкруги, вишукуючи вродливi обличчя украiнських красунь – делегаток.