Улюблені пісні XX сторіччя

Микола Петренко свiй вiрш написав 1962 року i дав його композитору Мирославовi Скорику. Той досить швидко створив музику.

«Нинi достеменно й сам не знаю, скiльки насправдi iснуе вже мелодiйних варiантiв пiснi «Намалюй менi нiч». Принаймнi про п’ять знаю точно, – зазначае Микола Петренко. – Вiрш я присвятив художницi Герi Левицькiй, яка написала мiй вдалий портрет у майстернi скульпторки Теодозii Бриж. Усi ми тодi були молодi, хотiли горiти i творити. Усе трапилося перед якоюсь вечiркою. Фана (так звали Теодозiю) ще лiпила щось, Генрiетта малювала, а я сумував, не мав, що робити.

Фана тодi кинула менi: «Чого снуешся без дiла? Краще напиши менi i Герi вiрш!» І я справдi написав тодi два вiршi, один з яких опiсля був покладений на музику. Нинi в колишнiй майстернi, що на вулицi Мартовича, 5 у Львовi, де все писалося, лiпилося, народжувалося, знаходиться меморiальний музей скульпторки Теодозii Бриж.

Мирослав Скорик мав свiй власний ансамбль «Веселi скрипки» в консерваторii, який був першим виконавцем.

Згодом виявилося, що ми спiльно цiею пiснею започаткували новий напрямок украiнськоi естрадноi пiснi. Звичайно, що це успiх i це велике щастя, що саме так воно й було. «Веселi скрипки» виступали на сценах не тiльки Львова, вони були постiйними учасниками гала-концертiв в Киевi та Москвi в Кремлi. Виступали з вiдомими солiстами Дмитром Гнатюком, Анатолiем Мокренком, Людмилою Божко, Борисом Жайворонком. Радiо та телебачення часто транслювали пiснi Мирослава Скорика, якi виконували «Веселi скрипки». А вершиною популярностi можна вважати участь пiснi «Намалюй менi нiч» в найбiльш престижнiй тодi телепередачi Радянського Союзу – «Голубому вогнику». Через якийсь час мiй вiрш якось потрапив у Канаду i Богдан Весоловський, який писав як довоеннi львiвськi естраднi пiснi, так i пiслявоеннi (потiм вiн емiгрував), написав власний варiант музики. Пiсня звучала там на хвилях украiномовних радiостанцiй i мала неабияку популярнiсть в США та Канадi. Канадцi видали й платiвку з ii записом, це також було у першiй половинi 1960–х. У текстi е слова «вирушають у путь, щоб згорiть…» У Весоловського все це вдалося драматизовано, ближче до сутi написаного. У 1970–х яскраво запалилася зiрка Сонi Ротару, вона повернулася до нашоi з Мирославом Скориком пiснi. Мабуть, мала потребу в цьому. В ii варiантi з живим оркестром «Намалюй менi нiч» найкраще з записаного будь – коли. Звучить вона й у музичному фiльмi «Червона рута», знятому 1971 року в Яремчi».