Улюблені пісні XX сторіччя

Ось як про це згадуе Михайло Івасюк у книзi «Монолог перед обличчям сина»: «Восени 1964 року Володя згуртовуе кiцманських хлопцiв i дiвчат з музичноi школи i створюе вокально-iнструментальний ансамбль «Буковинка» – один iз перших колективiв республiки на початку 1960–х рокiв. До його складу входять, мiж iншими, дiвчата з гарними голосами: Л. Шкуркiна i Л. Сазонова, тенор приемного тембру М. Калинчук та iн. На фортепiано грае сестра Галинка, на скрипцi й гiтарi – Володя, кларнетi – С. Клевчук, баянi – Є. Синько. Із творiв сучасних композиторiв, якi культивували жанр пiснi, романсу, вiн з особливим задоволенням виконуе пiснi Мирослава Скорика («Карпати», «Не топчiть конвалiй», «Намалюй менi нiч»), звертаеться до творчостi Олександра Бiлаша та Платона Майбороди, якi в той час набирали значного розголосу».

Незрiвнянний свiт краси

Вiрш Анатолiя Фартушняка

Музика Левка Дутковського

Юнiсть смерек,

Мов незрiвнянний свiт краси.

Черемош хвилями пiсню награе,

Ватри горять на полонинi, нiби цвiт,

Мрiя i радiсть, i щастя в них мое.

Приспiв:

А сонце навкруг,

Далеко лине пiсня понад краем.

Далеко синi гори за плаями,

Гори, гори, там вдалинi.

Голос трембiт

Над верховинами дзвенить,

Променем, зорями в небо, ген злiта.

Велич Карпат – це моя гордiсть i краса,

Чистими веснами серце розквiта.

Приспiв.

Осiнь 1969 року. Левко Дутковський проводив на сценi Вижницького районного Будинку культури зведену репетицiю з оркестром та жiночим вокальним ансамблем.

Як завжди, сидiв за пiанiно, а навпроти нього стояли дiвчата i спiвали щойно вивчену пiсню. «Раптом на сценi з’явився Василь Зiнкевич з юнаком, який навчався на вiйськових курсах водiiв при Будинку культури, – каже Левко Дутковський. – Узагалi, стороннiм бути присутнiми на репетицiях «Смерiчки» я не дозволяв, але для хлопцiв – курсантiв, якi мали йти в армiю, робив виняток, тож пiд час перерв мiж заняттями вони тихенько сидiли у залi. Серед них був i юний Яремчук. Василь попросив, щоби я послухав Назара. До цього вiн трохи спiвав у шкiльному хорi. Голос його менi сподобався, але у нього, звiсно, не було ще досвiду вокального спiву. Я взяв Назарiя у «Смерiчку».

«У нього був неповторний голос, – додае поет Анатолiй Фартушняк. – Отож у Левка визрiла думка написати спецiально для Назарiя пiсню. «Анатолiю, е цiкава i водночас нелегка робота», – мовив якось Левко при зустрiчi. – Йдемо до пiанiно, спробуемо щось створити.