Улюблені пісні XX сторіччя

Серед найдорожчих та безцiнних архiвiв, якi свято береже родина Смолянських, особливе мiсце належить темi Василя Симоненка. Юрiю Васильовичу, талановитому театральному режисеровi й виконавцю, пощастило протягом кiлькох рокiв близько знати поета i журналiста, спiлкуватися з його колегами. Ще за життя Василя Андрiйовича випала нагода торкатися його творчостi, пiзнiше – чимало прислужитися ii популяризацii.

Пощастило Юрiй Смолянському стати очевидцем народження пiснi украiнською мовою легендарного спiвака, який мав i композиторськi здiбностi, на вiрш Василя Симоненка: «…У шiстдесятих роках на сценi Черкаськоi фiлармонii досить часто виступали видатнi митцi з Киева.

Якось приiхав i Юрiй Гуляев, а саме перед цим я роздобув пластинку, на якiй вiн записав романс на вiрш Василя Симоненка «Ображайся на мене, як хочеш…». Продивившись програму (менi тодi доручили вести концерт столичних гостей), я попросив Юрiя виконати цей романс, додав, що це сприятиме успiховi, адже Симоненко писав цi поезii, живучи в Черкасах.

– А я про це не знав, – сказав спiвак, – кiлька рокiв тому, не пам’ятаю, в якому мiстi, зайшов до книгарнi. Привабила обкладинка i назва «Тиша i грiм». Я сiв, розгорнув i зразу ж вразили слова «Ображайся на мене, як хочеш», так i почалася моя композиторська дiяльнiсть, написав романс, кажуть, що вдало. Хочу написати ще кiлька творiв iз циклу «Тиша i грiм», але не знаю, чи потрiбнi моi композицii людям.

Я сказав, що потрiбнi, а Юрiй просяяв своею чарiвною усмiшкою:

– Побачимо.

Гайда на сцену…

Не знаю, чи встиг, бо його молоде i щире серце теж зупинилося рано…»

Чи не найкращi роки свого життя провiв росiянин Юрiй Гуляев в Украiнi. У нашiй столицi народився його единий син Юра. Й досi звучить звiдусiль «Киеве мiй!», натхненником якоi був саме Гуляев. Та й розмовляв i спiвав украiнською так, що нiхто б нiколи не повiрив, що вiн не украiнець!

Василь Симоненко 28–лiтнiм пiшов за межу вiчностi. До болю, до жалю невимовного ще дуже й дуже молодим.

Так вiдмiряно було Василевi Богом. Коли б йому доля вiдмiряла бiльше прожити на землi, котра була для нього «нiби казка», скiльки б ще цiкавого та незвiданого змогли б ми прочитати, написаного ним. Вiдтак нiби пророк таким молодим написав про самовiддане глибоке кохання у вiршi «Ображайся на мене, як хочеш», де лунае заклик поета прожити життя, не розмiнюючи кохання на дрiбницi:

Для кохання в нас часу мало,

Для мовчання – у нас вiки.