Улюблені пісні XX сторіччя

А ось як це все бачив Степан Сабадаш: «Я повертався з семiнару зi столицi у Чернiвцi потягом. Менi акомпанувала студентка музучилища. Прiзвища не пам’ятаю, звали Оленою. Ми iхали в одному купе, i дiвчина запитала, чому я такий сумний. Менi ж не давала спокою щойно написана музика, i я подiлився думками. Олена з розумiнням справи поспiвчувала i подивилася на мене такими чарiвними привороженими очима, а губи в неi були наведенi червоним кольором, i в мене в такт мелодii вирвалося: Ой ви очi волошковi, Мов троянди пелюстки – вуста, Стан твiй нiжний, смерековий, Ти – веснянка моя чарiвна… Доки ми заiхали в Чернiвцi, був написаний приспiв i заспiв.

Директор центру народноi творчостi викликав мене i повiдомив про поiздку разом з вокальним ансамблем «Марiчка», яким я керував, на Декаду украiнськоi культури в Росiю. Було б добре, якби там прозвучала якась нова пiсня. Я ж розповiв про щойно написане. Директор парирував: «Друже мiй, пиши музику, а ось за слова не берися. Що це – «потяг», «поцiлунки»? Це ж профанацiя! Тему пiснi треба винести десь на природу». Так мене познайомили з молодим здiбним поетом Анатолiем Драгомирецьким. Ось вiн i написав текст, узявши за основу природу, i залишив мiй приспiв. Так все i вийшло.

Прем’ера пiснi вiдбулася в Ленiнградi, а згодом я спiвав ii у Москвi, де в залi сидiв сам Леонiд Іллiч Брежнев i стоячи аплодував почутому. «Очi волошковi» ансамбль «Марiчка» для Генсека того вечора виконав тричi пiдряд на «бiс».

Очi на пiску

Вiрш Юрiя Рибчинського

Музика Ігоря Поклада

Розлуку до моря в долонях

Самотньо i сумно несу я.

Щоденно, щоночi

Я очi на березi моря малюю.

Малюю я очi, що схожi на давню,

На зоряну осiнь.

А море, а море цi синii очi

В безодню вiдносить,

Вiдносить i не вертае.

Море.

Приспiв:

Ти поверни менi

Його очей вогнi.

Той свiтлий Вересень,

Ти поверни.

Ти поверни менi

Дощi i радощi.

Ти поверни менi

Щасливi сни.

А море смiеться в обличчя

Холодною пiною, море.

І чайки печально i сумно

Кричать про розлуку i горе.

Малюю, малюю тебе на пiску,

Але море шалене,

Як злодiй краде, смiючись,

Твоi зорянi очi у мене;

Вiдносить i не вертае.

Море.

Приспiв.

Пiсня написана 1968 року. Якраз тодi Юрiя Рибчинського та Ігоря Поклада пiсля закiнчення вузiв (поет навчався на фiлологiчному факультетi Киiвського унiверситету, а композитор – у Киiвськiй консерваторii) закликали до служби в лавах радянськоi армii.