Улюблені пісні XX сторіччя

Улюбленi пiснi XX сторiччя

Михайло М. Маслiй

Наша збiрка мiстить найкращi украiнськi пiснi XX столiття. 1950— 1980-тi роки подарували нам цiлу плеяду талановитих композиторiв i поетiв, якi створили майже двi сотнi прекрасних украiнських пiсень. Такi пiснi, як «Два кольори» Олександра Бiлаша i Дмитра Павличка, «Кохана» Ігоря Поклада та Ігоря Бараха, «Червона рута» i «Водограй» Володимира Івасюка, «Черемшина» Василя Михайлюка i Миколи Юрiйчука, «Дикi гуси» Ігоря Поклада i Юрiя Рибчинського, «Край, мiй рiдний край» Миколи Мозгового, «Верба» Едуарда Ханка i Юрiя Рибчинського завоювали серця не тiльки наших спiввiтчизникiв, а й европейцiв i любителiв нашоi пiснi на американському континентi та у далекiй Австралii.

Цi пiснi, а також багато iнших ви знайдете на сторiнках цього видання, до того ж книжка мiстить розповiдi про iсторiю iх створення та долю творцiв та виконавцiв цих пiсень.

Михайло Маслiй

Улюбленi пiснi XX сторiччя

© М. Г. Маслiй, 2019

© М. Москаль, художне оформлення, 2019

* * *

Передмова

Слава Богу, е iстини, якi не потребують доказiв. Однiею з таких iсторичних аксiом е твердження, що серед усiх видiв мистецтв душею украiнського народу е пiсня. Саме завдяки своiм пiсням, яким в епохи, коли не було анi радiо, анi телебачення, анi iнтернету, нашi прадiди i прабабусi передавали свою печаль i радiсть, сум i жарти своiм дiтям, онукам i правнукам. Тому справжня iсторiя Украiни, яку не можна переписати, саме в народних пiснях, думах, баладах, веснянках, щедрiвках, колядках. І маемо iх понад 300 тисяч – найбiльше серед усiх свiтових народiв. У кожнiй е стержень. Духовний! А це значить, що вони справжнi.

Мабуть, тому головним символом Украiни е пiсня, що височiе над усiма iншими, вона наша святiсть, наш рiдний гiмн. Коли ми були молодими, за виконання «Ще не вмерла Украiни нi слава, нi воля, Ще нам, браття – украiнцi, усмiхнеться доля…» виключали з комсомолу, виганяли з унiверситетiв, висилали цiлими родинами у сибiрськi табори, клеiли тавро «нацiоналiста», розстрiлювали. І це стосувалося в радянськi часи не тiльки пiснi украiнського поета – шляхтича Павла Чубинського i украiнського композитора, священика греко – католицькоi церкви Михайла Вербицького, яка уперше почала використовуватись як державний гiмн у 1917 роцi, а й багатьох iнших украiнських пiсень.

Але для справжнiх украiнцiв в усi часи смiшними були всi iмперськi чи радянськi заборони.