Сергій Параджанов

На зламi 1970 – 1980-х рокiв кiнематографiя СРСР як галузь процвiтала, на початку року на неi у держбюджетi видiлялось 100 млн карбованцiв, а наприкiнцi року вона повертала 1 млрд. Яке значення мала для цiеi апаратноi налагодженоi машини доля митця? Декiлька позначок у резолюцii чи в рядковi плану, в кошторисi. У 1924 роцi Параджанов-старший не побажав змиритися з тим, що у свiтлому майбутньому його покликання антиквара не знадобиться. З тим, що його замiнить комiсiонторг, де йому доведеться перетворитися на рядового оцiнювача.

Йосипа Параджанова п’ять разiв кидали за грати. У 1960 – 1980-х його син також не змириться, почне нерiвний бiй за майбутне нашого мистецтва.

Радiсть Йосипа Параджанова, трiумфування, що у його донечок Ганни (1922–1985) i Рузанни (1923–1989) з’явився брат, затьмарив початок у СРСР епохи термiдора. Один з найобiзнанiших торговцiв художнiми цiнностями Тифлiса був змушений оформити фiктивне розлучення, аби у його родини залишилися засоби для iснування на випадок майбутнiх репресiй i конфiскацiй, наклепiв i наiздiв.

Тифлiс – театральне мiсто. Сучасний мислитель Р. Ангаладян вважае, що Тбiлiсi в часи дитинства Параджанова – мiсто театральне, декоративне, вкрай еклектичне лише на перший погляд:

«А всерединi цього, наче з рiзноманiтного кольорового скла складеного, склееного з рiзноманiтних свiтiв мiста, був не хаос, а дивовижна гармонiя взаемовiдносин несхожих культур. Перська i вiрменська, грузинська i росiйська, тюркська i курдська, грецька i еврейська, французька i нiмецька, кавказька i казахська дiйсно сусiдили одна з одною i створювали пишну красу розкошi й убогостi, щиростi i лицемiрства, безправ’я та рiвноправностi чудового Тифлiса.

Художня iнтелiгенцiя мiста зберегла вiрнiсть своiм нацiональним прiоритетам, але вона жила одночасно як на Сходi, так i на Заходi. Це означало, що вся побутова культура була занурена в якусь тягучу умовнiсть спiлкування, яку можна характеризувати як еклектизм свiтовiдчуття. З iншого боку, двадцятi роки були для тифлiського художнього життя останнiм сплеском вiльного волевиявлення митцiв, поетiв, музикантiв, iнших творцiв у Краiнi Рад, яка швидко змiнювалась i жорстко трансформувалась.

Тифлiс був чутливим до змiн та, можливо, саме тому швидко сприйняв мистецтво кiно. Гадаю, що стихiя кiно являе собою сутнiсть Тифлiса того часу, бо тут мiський пейзаж з’являеться немов декорацiя, i життя являе собою той пейзаж, який проходить на тлi добра i щиростi.