Богдан Ступка

Знавцевi своеi творчостi, другу Ростиславу Коломiйцю, повiдав, як уперше скуштував слави за межами Украiни. «Фауста» повезли на декаду украiнського мистецтва до Москви. У своi дев’ятнадцять Богдан Ступка уперше вийшов на сцену уславленого МХАТу. Наступного по виставi дня гуляють алеями Всесоюзноi виставки досягнень народного господарства з Ярославом Гелясом, улюбленцем львiвськоi публiки, старшим за нього на чверть столiття. Минають кiоск iз квiтами. Чують: «А ми вас упiзнали!» i з букетом квiтiв у руках до них наближаються усмiхненi дiвчата.

Вони вчора дивилися виставу занькiвчан. Геляс сприймае це як належне. Украiнський Гамлет, постава легеня, орлиний погляд… Але дiвчата не зводять захопленого погляду саме з Богдана: «Це ж ви грали?!» Дивиться нiяково на Геляса. Дякуе. Додае пару рок-н-рольних приколiв. Пiдписуючи i вiд себе автограф, Геляс iронiзуе: «Так нас наздоганяе слава…»

У 1961 роцi Богдана Ступку зараховують до трупи занькiвчан. Тут працюе, аж поки не переiздить до Киева, – до 1978 року. Одну з перших своiх ролей, Дон Хуана iз п’еси Кальдерона «З коханням не жартують», отримуе спiльно з Богданом Козаком.

Дiлять одну гримерку. Козак пригадуе, що вони нiколи не сперечалися й не сварилися. Вiн пiдмiчав у свого напарника технiчнi прийоми, якими варто оволодiвати. Молодий Ступка не боiться паузи, вона е частиною його гри. Хто гляне на застиглого на мить Богдана – вже не вiдведе очей, чекатиме наступноi фрази. Талант пантомiми у нього незаперечний. Вiн завжди точний i пунктуальний, як нiмець або чех. На робочому мiсцi – завжди порядок. Костюм акуратно складае на стiльцi. Жодних картин чи iконок у гримерцi не мае – це ж хрущовська, атеiстична пора. На Пасху театр завжди працюе. Незалежно вiд того, чи люди прийшли в зал, дають двi вистави – казочку i вечiрню. Тож мусять весь день бути на роботi. Звiсно, зносили паски, випивку заздалегiдь. Якось директор театру, а це посада, яку без партквитка не обiймають, заходить до гримерки початкiвцiв. його пiдлеглi за святковим столом розговляються. Той за голову: «Що це таке?» А Богдан Ступка миттево заспокоюе пильного партiйця: «День народження в Козака». Директор якусь мить вагаеться. Вiн же добре пам’ятае, що Козак народився зовсiм iншого дня. Але це ж лицедii. Тут грають. Впевнено продовжуе мiзансцену: «Вiтаю, вiтаю. Прошу налити й менi». Козак не одне десятилiття по тому залюбки цитуе Богдана Сильвестровича: «Як – ви не знаете Козака?! Це – найгенiальнiший украiнський актор. Пiсля мене, звiсно».