Богдан Ступка

Хлопцi бавляться з гранатами, мiнами, набоями. Карапузик Бодик пристае з цiкавостi до старших i бiгае за ними. Маля вiдганяють за горбочок. Пацани уявляють себе дорослими вояками. Часто гра перетворюеться на трагедiю. Вибухи шматують хлопчачi тiла.

Бодик бiжить до хати, дорогою, як завжди, мавпуючи перехожих. Марii Григорiвнi ця синова звичка не до вподоби: «Шо з тебе буде?» i застерiгае Бодика: «Пам’ятай: дурного i п’яного треба обходити!» Цю заповiдь запам’ятае на все життя.

Коли Богдану виповнюеться сiм рокiв, родина переiздить до Львова.

Батько спiвае в хорi Львiвського оперного театру. Мати веде домашне господарство. Сина вчать святих елементарних речей. Коли шматок хлiба випадково впаде на пiдлогу, пiднiми його, обдмухай i поклади назад на стiл. Перед сном хлопчик завжди перехрестить себе i подушку. Усе на свiтi залежить вiд Бога i вiд батькiв. Вони дають шанс. Ти повинен нести цей хрест усе життя. З семи рокiв щосуботи, щонедiлi вiдвiдуе балет або оперу. Там працюють рiднi дядько – оперний спiвак i тiтка – головний концертмейстер. Одне з перших найяскравiших вражень – «Наталка Полтавка». Опера «Фауст», музика Гуно, текст Гете. Далi його зачаровують Вердi, Чайковський, «Катерина» Миколи Аркаса. Щодня пiсля школи йде слухати хор, де спiвае батько. Є завсiдником i театру iменi Заньковецькоi, де, трапляеться, вмощуеться в оркестровiй ямi.

У Богдановоi мами слух абсолютний, проте синовi музичного слуху Бог не дав. Попри це, змалку привчаеться спiвати, наспiвувати. Сопрано, колоратура, бас, тенор.

Але за нотами. Навiщо ноти? Є ж мелодiя. Однокласникiв зi школи № 28 безкоштовно водить в оперу. З ними вдома ставлять «Фауста». Лаштують сцену, завiсу, з пластилiну лiплять фiгурки Фауста i Мефiстофеля: «i спiвали за них. Мiй друг Богдан спiвав гарно, а я вив. Але вив натхненно! Сусiди навiть писали в домоуправлiння, вимагали, аби я припинив спiвати за стiною».

Назавжди запам’ятае драматургiю всiх опер, сценiчнi прийоми всiх корифеiв вокалу, якi тодi виступають або гастролюють на львiвськiй опернiй сценi, з-помiж них i Сергiй Лемешев та Іван Козловський.

Вiдтодi вiдразу вирiзняе фальшивi ноти, завважуе штучнi, неприроднi жести чи манери: «Я так рiс i, як кажуть, зiпсувався на нивi театру. Дуже любив перевдягатися на дiву. Дiви завжди вранцi встають i не знають, що iм вдягнути. Можуть годинами стояти – i це не пiдходить, i це не пiдходить. Потiм, як одягнуться, то як тi пiвники виглядають, i воно найгiрше. Прийде у колектив чи пiде у школу.