Богдан Ступка

Юнак мiркуе: «Якщо вона змогла так обдурити мене зараз, то що буде далi?» Дуже ii любив. Але виривае зi свого серця. Юнак мужнiе. i стае, як йому здаеться, загадковим. i ставить перед собою головну, едину мету. Перетворитися з глядача на творця дива, яке вiдбуваеться на сценi. Пихатим донжуанам вiн не пробачить, – можливо, саме тому його розпусник у фiльмi Кiри Муратовоi «Два в одному» такий переконливий i смiшний.

У 1956 роцi дипломований артист Роман Вiктюк повертаеться з Москви на Батькiвщину. iм’я Вiктюка у Львовi гримить.

Працюе вiн у театрi юного глядача. В гурток при ТЮГу записуеться й Богдан. До старшого за нього на п’ять рокiв майстра тягнеться неофiт. Десятикласник мов тiнь ходить за Вiктюком, проводжае додому – на площу Ринок, будинок 18. Весь час повторюе один i той самий рефрен: «Я хочу бути актором!» Вiктюк поплескуе по плечу: «Будеш! Ти побачиш небо в алмазах».

Слова не розходяться з дiлом. У шкiльному драмгуртку грае у виставi за п’есою «В добрий час» Вiктора Розова юнака, який приiхав iз Сибiру.

Назавжди запам’ятае iм’я керiвницi шкiльного драматичного гуртка – Ганна Михайлiвна. Викладала росiйську лiтературу, не в його – в iнших класах. Завойовуе собi дебютний, епiзодичний плацдарм у театрi iменi Марii Заньковецькоi – грае в однiй iз вистав заднi ноги кобили. Мама захоплення сина, м’яко кажучи, не подiляе. В кафешантанi абсурду радянськоi економiки, де все було дефiцитом, прожити на мiзерну батькову зарплату неможливо! Мама Богдана постiйно свариться з татом: «Який ти непiдприемливий! Усе життя в чергах у крамницях простоюеш!» Сильвестр Ступка гордо стверджуе: «Люди стоять – i я стою. А як же iнакше? Є грошi – маю купити товар. Що це я повинен – кланятися?» Якось зауважуе: «Тепер зрозумiв рiзницю мiж панською Польщею та радянською Украiною. За Польщi до львiвських магазинiв пани заходили з центрального входу. А чернь з “чорного” ждала об’iдкiв. В УРСР – усе навпаки. Чернь заходить iз центрального входу i чекае: раптом iй хоч щось “викинуть” на порожнi полицi. А пани пiдрулюють до “чорного”, службового входу, де для них усе е!» Мама сердиться: «Досить менi одного артиста. Двох не витримаю. От якби пiшов на завод iнженером. Чи в торгiвлю. Чи в медицину». Син пiдхоплюе: «Краще вiдразу на ковбасну фабрику. Без шматка ковбаси не повертатимуся додому».

Вiдступае тактично, як ахейцi перед троянцями в кiнцi «Ілiади». Подае документи на вступ до хiмiчного факультету Полiтехнiчного iнституту i провалюе iспити.