Історія русів. Український переклад

А тi, що володiли ними стосовно влади iхньоi над поспiльством, вважались i називались отчичами, або вотчинниками, од слова й влади, взятих од стародавнiх патрицiiв, себто батькiв народних, якi керували первiсними родинами та громадами народними з сумирнiстю i характером батькiвськими.

Духовенство, виходячи з лицарства по обранню гiдних, вiдокремлювалось лише на службу Божу, а по земству мало одне з ними право.

Поспiльством вважались купцi та мiщани, що мешкали по мiстах, а по селах вiльнi миряни, що платили вiйськовi оклади, та пiдданцi болярiв та урядникiв.

Всi вони пiдлягали своiм магiстратам i ратушам, в яких засiдали обранi ними вiйти та лавники, i судилися за правами магдебургii, здавна запровадженими в Польщi. При таких громадських постановах i релiгiя руська грецького, або ерусалимського, сповiдання зрiвняна з римською католицькою в однакових правах i привiлеях, яко вiльна i спiльниця i затверджена привiлеями королiвськими i сеймовими конституцiями.

Полуднева частина Русi, або Малоросii, себто Галичина зi своiми округами, не належить до складу нинiшньоi злуки Малоросii з Польщею, бо вона пiсля навали Батия з татарами i пiсля виснаження i винищення князiв тамтешнiх переходила спершу з рук в руки то до угорських, то до польських королiв; нарештi дiсталася зовсiм Польщi на домагання спадкове королiв тамтешнiх, що побралися на княжнах руських галицьких.

І король польський Казимир Третiй, або Великий, 1339 року заволодiв безперешкодно чiльним ii мiстом Львовом, князем киiвським Львом Даниловичем збудованим, i всiею тiею краiною. Позабиравши в замках iхнiх незлiченнi суми i коштовностi неоцiненнi, нiби в придане своеi посесii, приеднав ii до Польщi пiд однакове з нею право i подiлив тодi ж на губернii, або воеводства. Тому i вельми помиляються тi письменники, якi, приписуючи все завоюванням польським, вважають за одне нинiшне об’еднання з Польщею Литви i Малоросii з колишнiм безпосереднiм заволодiнням Польщею Галичини, котра в цьому об’еднаннi, в договорах i пактах, при тому укладених, не мала жодноi участi.

Одначе Казимир Великий, об’еднуючи Галичину з Польщею, будучи в переконаннi своеi справедливостi i поважаючи угорцiв, що завше нею цiкавилися, зрiвняв в усiх привiлеях шляхетство i народ тамошнiй з шляхетством i народом польським, а рiвномiрно i релiгiю руську грецького обряду з релiгiею католицькою римською i утвердив все те своiми привiлеями та пактами.